До іть, будь ласка, підкреслити граматичні основи в реченнях з БСР і накреслити смислові відношення та їх схеми. У наш час, коли сучасній людині вже не потрібно перейматися про те, де дістати їй потрібний одяг, де знайти найближчу лікарню, коли більшість людей має більш-менш стабільний заробіток, адже нині суспільство досягає значних висот в галузі технологій, однак люди стали забувати, як жили наші предки раніше й які в них були традції. Побут українців тих часів був досить вишуканим та водночас звичайним: вишиванка, сорочка, жупан, шаровари та кептар - хутряна безрукавка. Крім цього, раніше вважали: достаток, здоров'я та сімейні відносини залежать від того, наскільки добре й на якому місці збудоване житло. Хата повинна була бути збудована на землі, де панувало благополуччя, де не було сварок, бійок, де не хворіли люди й не коїлося злочинів. Збиралися будувати новий будинок - вибирали місце, де було благополучне господарство та дружня родина. Пам'ятайте: незважаючи на те, що сучасне життя досить метушливе, не слід забувати про життя, традиції та побут наших предків раніше.
Зима. Все поснуло. Лише горобина не спить. Вона чекає на своїх маленьких крилатих гостей: синичок,снігурів та інших.В холодну зиму ці "друзі" виручають один одного. Горобина,своїми ягодами підгодовує птахів.бо метіль та зима проти малих створінь. Тим часом ,птахи, розважають щедру рослину.
І ось гості прилетіли.
-Добрий день,вам,пташечки!-каже горобина.
-Добрий,добрий,пані Горобинонька!-відповідають пташки.
Всі їдять і хрумкають,так вдячно,що одразу розумієш,будь-що в зимку замерзене,але не серце.Горобина хороша рослина
Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для дідів, які йшли попереду, ніби не існував зовсім.
— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда двічі.
— Ні, не можу,— одповів Платон. — Одходив уже своє. .. А ось і річка.
Перед нами була тиха широка Десна. Над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.
Сонце давно вже зайшло. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зовсім чорна. Природа була ніби в змові з подіями і попереджала нас своїми грізними знаками.
Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині.
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. --Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.
Ми розсілися у човні мовчки.
Я сидів у човні близько коло діда Платона, який узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.