Ось цей твір на темуНаша рідна Україна – самобутня держава, яка славиться неповторною культурою, творчістю, народними традиціями і гостинністю. Гостинність – риса притаманна, без перебільшення, всім слов’янським народам, традиція яка переходить із покоління в покоління від батьків до дітей, від дітей до онуків, правнуків і так далі. Безперечно, серед усіх слов’янських народів самою гостинною є Україна.Змалку батьки привчають своїх дітей бути добрими та щирими, що і є невід’ємними ознаками гостинності. Традиції гостинності український народ успадкував ще від стародавніх своїх предків, які казали: «Гість в дім – Бог з ним». Тому гостям у нас завжди раді.Вважається, що прихід гостя у вечірній час символізує добру звістку на ранок, тому ніхто не відмовляє, так як прогнати його, значить і прогнати ранкову звістку. Іноземних гостей в Україні прийнято зустрічати хлібом і сіллю, які виносять на вишитому рушнику. Хліб-сіль не випадкові атрибути при зустрічі гостей, бо вони символізують злагоду і достаток у домі .В Україні також серед людей, особливо в сільській місцевості, існує думка про те, що якщо через халатність гостю стане якесь нещастя, то проти нього озброюється сусід, тому як нещастя для чужака – ганьба для всіх. Вражає також цікава тенденція, яка гається в Україні щодо того, що чим бідніша будинок, тим краще стіл готується для гостей в ньому.Українські народні традиції гостинності є втіленням характеру наших співвітчизників, які передаються із покоління в покоління не одне століття. Основними рисами українського народу можна вважати любов до природи, тварин і дітей, ніжність, повагу до померлих предків, літніх людей і жінок, дружелюбність, доброзичливість і, звичайно ж, гостинність. Не менш притаманні українцям співучість, почуття гумору і артистизм, які прославили наш народ на весь світ, так само, як і талант українського народу до гончарства, різьби, малювання, ткацтва і вишивання.Україна славиться не тільки своєю гостинністю, а й величезною кількістю найрізноманітніших фестивалів, щорічних святкових заходів та інших подій, на яких збирається дуже багато гостей з різних країн нашого неосяжного світу. Не менше, ніж гостинність наша Батьківщина славиться українською кухнею, яка невід’ємна від поняття гостинності. Страви нашої національної кухні заслужено славляться у всьому світі. Це й різноманітні борошняні вироби – вареники, галушки, пампушки тощо, і м’ясні блюда і вироби – птиця, дичина, холодні закуски і ковбаси, і молочні та рослинні блюда, а також фруктові і медові напої – це лише маленька частка того, що користується популярністю не тільки у наших співвітчизників, а й далеко за межами нашої країни. Чого тільки коштують знаменитий український борщ та вареники!«Звичка» і «звичай» в українській мові слова однокореневі. Це складова повсякденного життя будь-кого з нас, яка вбирається з материнським молоком, зі співом бабусі або з казками і легендами, якими так багата наша Батьківщина. Тому українці завжди раді і готові ділитися з гостями своєї країни народними звичаями, готові їх за на масштабні святкування або до родинного святкового столу. Наші співвітчизники завжди готові пригощати гостей незвичайно смачною традиційною українською їжею – кутею, млинцями, варениками, підняти стопку з короваєм, подарувати вишитий рушник, оберіг або красиві весільні пісні, тим самим розділивши з гостями радість єднання країн, людей і часів.Гості України майже одразу помічають головну закономірність, притаманну нашому народові. Українські традиції гостинності тісно пов’язані не тільки з релігійним і календарним, а і з повсякденним життям. Це природно, бо більшість національних традицій, як і у більшості інших народів, пов’язані з сільським господарством. Радісні пісні зустрічі весни, обжинкові пісні і зимові колядки завжди супроводжували сезонні роботи. Роботу українців неможливо було уявити без пісень, як неможливо уявити без пісень і відпочинок. Неможливо уявити відпочинок без ритуальних поздоровлень, розваг, маскарадів і обходів. Життєрадісність і природна гостинність наших співвітчизників передавалася від батька до сина, від матері до дочки, завдяки чому й сьогодні добре відома у всьому світі щира українська гостинність.Існує приказка «Чим багаті, тим і раді!». І якоюсь мірою так воно і є. Можна багато роздумувати на тему, яка країна є найбільш гостинною в світі, але важко посперечатися з думкою іноземців, які гостювали в Україні і впевнено заявляють, що більш гостинною нації, як українці, вони не зустрічали, при цьому додаючи, що можливо тому вони й бідні.
Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.
