До ть будь ласка! ВПРАВА 1. Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки. З’ясувати вид речень, підкреслити в кожному граматичні основи.
Поки батько копу жита змолотив син узувся. Там ліниво працюють де прибутків не чують. Куди дерево підрубане туди воно й падає. Де кота нема там миші брикають. Пір’їна себе важкою вважала поки вітер не подув. Мошва літає навколо вогню доки крилець не обсмалить. Уморився поки каші наївся. Де праця там і щастя. Не лізь туди з сокирою де пила не була.
ВПРАВА 2. Цифровий самодиктант . Прочитати. Вказати складнопідрядні речення з підрядними обставинними (місця й часу) й складнопідрядними означальними. Пояснити, як ви їх розрізнили.
1. І скрізь, де генія сіяє слава, де світ новий підвівся із руїн, Франкові нашому — земний уклін! 2. Уклін земний священним верховинам, де тінь Тараса навіки-віків знялась в безсмертя помахом рлиним! (М.Рильський.) 3.Ходи по тій землі, де Каменяр ходив! 4. Та пий із тих джерел, які його поїли.(Л.Забашта.) 5. Озвись до мене, пам’яте, озвись, поклич мене, поклич і поведи, де Каменяр підводиться увись, де Лесі і Стефаника сліди.(Р.Лубківський.)
СПР з підрядними обставинними (місця й часу):
СПР з підрядними означальними:
ВПРАВА 3. Творче моделювання.
До поданих частин складного речення доберіть продовження – підрядн дії і ступеня. Запишіть утворені речення.
1. Вона знала класичну літературу так, що... . 2. Як..., так весняне сонце пригрівало землю. 3. Стелився над отавами туман, немовби... . 4. Стільки різних думок роїлося в голові, наче... . 5. Як..., так змінювалися пейзажі за вікном автомобіля. 6. Учень так швидко формулював правило, що
ВПРАВА 4. Вибірково-розподільна робота.
1. Випишіть номери складнопідрядні речення з підрядним порівняльним і порівняльним зворотом.
1. Немає гіршої покути, як в ріднім краї носить пута (Народна творчість). 2. Літа збігають, як вода (Народна творчість). 3. Краще не обіцяти, як слова не дотримати (Народна творчість). 4. Безмежнеє поле, як райдуга, всерці сія (В. Сосюра). 5. Пригорну до серця, мов дитя, пелюстки розквітлої лілеї (О. Деркач). 6. Не встигне ще білий день очі протерти, як починається
в лісі радісна музика (П. Козланюк). 7. Принишкли перехожі на хвилину, показують цікавій дітворі, як гамірно видзьобують калину червоногруді жваві снігурі (О. Хало). 8. І бродить місяць над домами, неначе срібний вартовий (В. Сосюра). 9. Од козачої відваги втік паша, як битий лис (Б.Олійник).
СПР з підрядними порівняльними:
Речення з порівняльним зворотом:
Згадуючи дитинство, проймаєшся дивними відчуттями. Якось щемно стає у грудях, коли згадуєш подвір’я, на якому зробив перші кроки. Невелике, затишне, повите виноградною лозою, воно ледве пропускало сонячні промені. Улітку захищало від спеки, взимку — від сніговіїв. Восени падолист застеляв землю пухким килимом, на якому бурюкалися ми, діти. А піднімеш голову вгору — налиті кетяги винограду. Ледь прибиті ранковою памороззю, яка стікала вдень прозорою краплею, виноградні грона здавалися прозорими, навіть насіння проступало крізь блідо-рожеву оболоночку і манило дитячу уяву. Тоді татко брав мене на руки, підіймав угору і я діставав губами стиглі виноградинки. А на дверях, притулившись до одвірка, стояла мама й удавано сердилася, побачивши моє замурзане личко. А потім ми всі весело сміялись. Навесні батько обрізав лозу — і подвір’я світлішало, щоб уже в травні зазеленіти знов.Наш будинок був розташований на околиці селища й одним боком дивився на байрак. А на іншому боці яру височіли багатоповерхові будинки. Наш невеликий провулочок складався з одноповерхових будиночків приватної забудови і був невеличким острівцем краси і гармонії посеред великого гамірного міста.Нашій сім’ї належала одна частина будиночка, з іншого боку височів сусідський паркан. Бабуся вважала, що цей паркан псує красу, і засаджувала його плетючими квітами. Коли зацвітала червона красоля та різнокольорові чашечки кручених паничів — паркан зникав, перетворюючись на барвистий яскравий килим.Невеличкий штахетник огороджував бабусин палісадник перед вікнами від вулиці. Чого там тільки не було! Квіти змінювалися залежно від сезону, наповнюючи подвір’я пахощами літа, але бабусиною гордістю завжди вважалися троянди. Вона вирощувала їх із пагінців, захищала від негоди, а коли вони зацвітали — не могла намилуватися ними. А одного разу вона виростила троянду-плетючку, колючу-колючу, але невимовно прекрасну.Мені найдужче подобався білий бузок, який ріс під вікном моєї кімнати. Бабуся посадила його на честь мого народження, але він обігнав мене в рості. Щороку на День Перемоги ми з бабусею ламали бузок і йшли до Меморіалу Слави. Бабуся підіймала мене на руки, і я клав білий букет до вічного вогню. А повертаючись додому, я бачив, як біліли бузкові квіти на фоні червоного цегляного будинку і ледь торкалися мого вікна.Навесні наш будинок змінювався, бо змінювався сад за ним. Спочатку він вирував білою завірюхою яблуневого і вишневого цвіту, трохи згодом потопав у зелені, а ще пізніше — у багрянці налитого плоду. Невеличкі віконця блищали чистими шибками, що зоріли і вабили різним теплом.Звідти я пішов у перший клас, а коли батьки одержали квартиру у багатоповерховому будинку в іншому районі міста, я відмовився з ними переїжджати, залишившись жити у бабусі.А тепер, коли бабусі не стало, я ходжу до школи в новому районі, де живуть мої батьки. Мені подобається і мій дім, і нова школа, і мої нові друзі. Але там, в старому районі, залишилося не тільки моє дитинство, а й часточка мене самого. Іноді навіть уявляю, що відчиняю хвіртку, а там на порозі стоїть бабуся і чекає на мене. Знаю, що чудес не буває, що минуле не повертається. Але в серці на все життя залишаться спогади про старенький чепурний будиночок, огорнений серпанком саду,— моя рідна домівка.
РОМАН КУРОЧКАНа крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру, вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:— Ей, Романе, ноги вище піднімай!І весь клас так і зайдеться сміхом.Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий, здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати, коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…— і, певно, в ту хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за Перегуду.Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки: то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все проводить з ними змагання.І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами, що й справді був схожий на прудку рибину