До іть Пунктуаційну помилку допущено в реченні...
А) Я живу і борюсь, і творю за людей
Б) В серце бери і навік пам'ятай щемну красу Батьківщини
В) З-поміж верб та садків виринають білі хати
Г) Буря його зламала, чи дощ, чи осколок?
Д) Місяць світить, та не гріє
ответ:
моя вулиця
я проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.
вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.
вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!
восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.
але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.
на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.
раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.
єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.
коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.
объяснение:
ответ:
автору чужий релігійно-аскетичний погляд на жінку; на його думку, жінка не судина диявола», не джерело всіх бід і нещасть чоловіки, а вірна та віддана помічниця, щиро любляча свого «ладу» і силою своєї любові є йому повернутися з полону.
рано вранці, коли не спить тільки охорона, виходить ярославна на міський вал і, плачучи, докоряє вітер-ветровей за те, що він метає стріли половецькі на воїнів-русичів. виникає питання: чому плаче ярославна в путивлі, адже ігор був князем в новгороді-сіверському? дослідники кажуть, що путивль був укріпленим містом і природно, коли половці пішли на русь, ярославна перебралася в більш безпечне місце. не зовсім ясно, чому плаче ярославна на»забралі".
міста-фортеці захищалися стіною, на верху якої робився поміст, захищений із зовнішнього боку забралом-бруствером. на цьому і стояв народ, проводжаючи своїх воїнів в похід; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипався град стріл. можливо, існував якийсь звичай, коли на міській стіні оплакували загиблих в далекому бою. так само на березі дніпра оплакувала мати свого сина ростислава. «готські красні діви» співають на березі моря, хлюпає «лебединими крылы на синьому морі біля дону» діва образа, «девици поютъ на дунай». чи не було звичаєм співати і плакати саме на березі? чи не тому "слово о полку ігоревім" підкреслює, що поразка військ ігоря сталася "на брезі швидкої каяли", тобто в місці скорботи?
тричі звертається скорботна дружина до сил природи, прагнучи полегшити страждання чоловіка. звертається до буйного вітру, який прийняв сторону ворога і шле на русичів хмари половецьких стріл. звертається вона і к дніпру-славуті, просить його крізь сльози: «възлелей господине, мою ладу кь мені, а быхъ неслала кь нього слезъ на море рано». в розпачі, ярославна звертає свій скорботний плач-заклинання до третьої стихії-сонця пресвітлому, щоб воно в полі безводному гарячими променями своїми не мучило спрагою воїнів. всі три строфи плачу ярославни починаються однаковою зачином-заспівом, що зближує цей твір з народною піснею: «ярославна рано плаче в путивлі на заборолі аркучи».
автор «слова о полку ігоревім» дуже точно передає образи природи. так, наприклад, він порівнює ярославну з птахом "зегзіцей". прийнято вважати, що зегзица — це зозуля. однак здавна емблемою печалі у слов'ян була не зозуля, а чайка. м. шарлеман писав: «слід нагадати, що на десні між коропом і новгородом-сіверським селяни називають іноді «гигичкой», «зигичкой», «зигзичкой» чайку, по-російськи «пигалицу» або «чайки». ярославна у своєму розпачі більше схожа на чайку, яка з таким же відчайдушним криком літає над водою.
звернемо увагу: в пориві туги і печалі ярославна просить сили природи послабити борошна не тільки її чоловіка, вона переживає про долі всіх воїнів-русичів: «світле і тресветлое слънце! всемъ тепло і червоно єси: чому панові простре гарячої свою лучю на ладі виття? въ поле безводне жаждею имъ промені съпряже, тугою имъ тулі затче».
ярославна не тільки вірна дружина, а й свідома полум'яна патріотка своєї держави, яка виступає від імені всіх дружин росіян. зауважимо, що автор «слова о полку ігоревім» згадує плачі кілька разів: плач ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих в поході ігоря, плач матері ростислава. плачі ж має на увазі автор і тоді, коли говорить про стони києва, чернігова та всієї російської землі після походу ігоря.
багаторазово він відволікається від розповіді, до ліричних вигукувань, настільки характерним для плачів: "о, руська землі! уже за шеломянемъ еси! » ; "то було в'ї ти раті і в'ї ти пльки, а сіцей раті не чути! "ліричний плач ярославни, її звернення до сил природи немов вторить "золотому слову" святослава, його зверненню до всіх руських князів.
объяснение: