Люди роблять фотографії для того, щоб зберегти в пам'яті як можна довше ті чудові моменти, які відбулися в їх житті. Раніше до знімків ставилися більш трепетно. Їх було зробити не так просто, а після їх обов'язково роздруковували і вставляли в альбом, що потім коли-небудь разом з сім'єю їх переглядати. Зараз все дуже змінилося. Тепер кожен може зробити фотографію у будь-який момент за до мобільного телефону і тільки одиниці ці знімки роздруковують. Але в основному вони зберігаються на електронних носіях.
У мене дуже багато улюблених фотографій, як, напевно, і у всіх. Я теж останнім часом роздрукувала лише кілька фотографій, щоб помістити їх в альбом, сталеві ж переглядаю на комп'ютері. Тому який-небудь знімок серед них виділити не можу. А ось найулюбленішими є ті, які були зроблені дуже давно. І зберігаються вони в старому, величезному альбомі, який одній людині підняти буде дуже складно.
Ці фотографії чорно-білі і цим вони несуть якусь загадковість і в той же час особливу привабливість. Для мене улюбленими фотографіями є ті, де я разом з моєю мамою. Там їх дуже багато, а от нових фотографій з мамою практично немає, і від цього стає трохи сумно.
На чорно-білих фотографіях я бачу щасливу молоду маму, у якої волосся по незвичного кучеряве і довгі. Зараз у неї зовсім інша зачіска. А в її погляді на фото я бачу ту небувалу іскру, яку зараз, на жаль, так рідко можна побачити.
Я поруч з нею зовсім невпізнанним. У мене немає волосся, але при цьому губи розпливлися в усмішці. Я у моєї мами на ручках і відразу стає зрозуміло, що мені затишно і вже нічого не може мене налякати. Тут я відчуваю себе безпечно, мені дуже тепло від маминих ручок і швидше за все саме з-за цього тепла я так широко посміхаюся, що навіть видно мої, поки ще голі, десна.
Мені, здається, зовсім іграшковий, в'язаний комбінезон з рюшами, а мама у дуже гарній сукні в квіточку, а на губах яскраво-червона помада. Звичайно ж, цього розглянути не можна, адже фотографія, чорно-біла, але я знаю це напевно, оскільки така помада є улюбленою для мами і по сьогоднішній день.
Ця фотографія моя найулюбленіша з тієї причини, що мама тут не тільки красива, але ще й по-справжньому щаслива і це щастя їй дарую я. І від цього мені стає подвійно приємно. Саме такі моменти хочеться назавжди зберегти в своєму житті, щоб ними милуватися і насолоджуватися такими теплими і приємними спогадами.
Деякі з старих фотографій, де я з мамою – нерізкі. І така особливість додає їм якоїсь таємничості і загадковості, від цього вони не стають менш привабливими, зовсім навпаки і мені такі подобаються знімки ще більше. Від них виходить неймовірна енергія і особливе тепло. Ні одна із сучасних фотографій, які зроблені на модний телефон або на хороший фотоапарат, не зрівняється з цими знімками, оскільки вони одні у своєму примірнику і цим по-особливому оригінальні. До того ж той момент, який був відображений багато років тому вже не повторити і від цього стає трохи сумно, з цієї причини такі фотографії є дуже дорогими для серця. Тому нам так завжди приємно відкривати цей старий і величезний альбом, який ніколи не поповнювався новими фотографіями. Мені радісно дивитися на мою маму, яка посміхається того прекрасного карапузові, а він їй дарує усмішку у відповідь. Для мене цих фотографій вже не може бути нічого важливішого, адже вони є моїми спогадами і частинкою мене.
На мій погляд наш клас дуже гумористичний, жартівливий. Але мені здаєтся, що мій клас найцікавиший та найкращий. Бувають такі моменти що ми споримо, або деремося, але ми все одно страємося бути одною командою. Стараємося преодоліти всі перешкоди, які нас дуже часто переслідують. Скільки вже разів ми вигравали в різних олімпіадах, чи друге інше. Просто коли це я записую згадую всі ці моменти які відбувалися за ( скільки років ти вчишься у школі, стільки і напиши), та не могу здержати свої слезинки. Та я розумію що багатьом іншим людям не хочеться йти до школи. Але вони не розуміють що скоро це все скінчиться та ми вже підемо зі школи! И вже не зустрінемося! Не побачимо ці смішні лиця, и будемо розуміти що не треба було торопити час. Потім у нас взагалі не залишиться часу щоь з кимось побалакати. Так може зараз мене ніхто не зможе зрозуміти, я розумію. Тому що не кожна людина це ще зрозуміла...
Моя улюблена фотографія
Люди роблять фотографії для того, щоб зберегти в пам'яті як можна довше ті чудові моменти, які відбулися в їх житті. Раніше до знімків ставилися більш трепетно. Їх було зробити не так просто, а після їх обов'язково роздруковували і вставляли в альбом, що потім коли-небудь разом з сім'єю їх переглядати. Зараз все дуже змінилося. Тепер кожен може зробити фотографію у будь-який момент за до мобільного телефону і тільки одиниці ці знімки роздруковують. Але в основному вони зберігаються на електронних носіях.
У мене дуже багато улюблених фотографій, як, напевно, і у всіх. Я теж останнім часом роздрукувала лише кілька фотографій, щоб помістити їх в альбом, сталеві ж переглядаю на комп'ютері. Тому який-небудь знімок серед них виділити не можу. А ось найулюбленішими є ті, які були зроблені дуже давно. І зберігаються вони в старому, величезному альбомі, який одній людині підняти буде дуже складно.
Ці фотографії чорно-білі і цим вони несуть якусь загадковість і в той же час особливу привабливість. Для мене улюбленими фотографіями є ті, де я разом з моєю мамою. Там їх дуже багато, а от нових фотографій з мамою практично немає, і від цього стає трохи сумно.
На чорно-білих фотографіях я бачу щасливу молоду маму, у якої волосся по незвичного кучеряве і довгі. Зараз у неї зовсім інша зачіска. А в її погляді на фото я бачу ту небувалу іскру, яку зараз, на жаль, так рідко можна побачити.
Я поруч з нею зовсім невпізнанним. У мене немає волосся, але при цьому губи розпливлися в усмішці. Я у моєї мами на ручках і відразу стає зрозуміло, що мені затишно і вже нічого не може мене налякати. Тут я відчуваю себе безпечно, мені дуже тепло від маминих ручок і швидше за все саме з-за цього тепла я так широко посміхаюся, що навіть видно мої, поки ще голі, десна.
Мені, здається, зовсім іграшковий, в'язаний комбінезон з рюшами, а мама у дуже гарній сукні в квіточку, а на губах яскраво-червона помада. Звичайно ж, цього розглянути не можна, адже фотографія, чорно-біла, але я знаю це напевно, оскільки така помада є улюбленою для мами і по сьогоднішній день.
Ця фотографія моя найулюбленіша з тієї причини, що мама тут не тільки красива, але ще й по-справжньому щаслива і це щастя їй дарую я. І від цього мені стає подвійно приємно. Саме такі моменти хочеться назавжди зберегти в своєму житті, щоб ними милуватися і насолоджуватися такими теплими і приємними спогадами.
Деякі з старих фотографій, де я з мамою – нерізкі. І така особливість додає їм якоїсь таємничості і загадковості, від цього вони не стають менш привабливими, зовсім навпаки і мені такі подобаються знімки ще більше. Від них виходить неймовірна енергія і особливе тепло. Ні одна із сучасних фотографій, які зроблені на модний телефон або на хороший фотоапарат, не зрівняється з цими знімками, оскільки вони одні у своєму примірнику і цим по-особливому оригінальні. До того ж той момент, який був відображений багато років тому вже не повторити і від цього стає трохи сумно, з цієї причини такі фотографії є дуже дорогими для серця. Тому нам так завжди приємно відкривати цей старий і величезний альбом, який ніколи не поповнювався новими фотографіями. Мені радісно дивитися на мою маму, яка посміхається того прекрасного карапузові, а він їй дарує усмішку у відповідь. Для мене цих фотографій вже не може бути нічого важливішого, адже вони є моїми спогадами і частинкою мене.
Объяснение:
я делал на компе
На мій погляд наш клас дуже гумористичний, жартівливий. Але мені здаєтся, що мій клас найцікавиший та найкращий. Бувають такі моменти що ми споримо, або деремося, але ми все одно страємося бути одною командою. Стараємося преодоліти всі перешкоди, які нас дуже часто переслідують. Скільки вже разів ми вигравали в різних олімпіадах, чи друге інше. Просто коли це я записую згадую всі ці моменти які відбувалися за ( скільки років ти вчишься у школі, стільки і напиши), та не могу здержати свої слезинки. Та я розумію що багатьом іншим людям не хочеться йти до школи. Але вони не розуміють що скоро це все скінчиться та ми вже підемо зі школи! И вже не зустрінемося! Не побачимо ці смішні лиця, и будемо розуміти що не треба було торопити час. Потім у нас взагалі не залишиться часу щоь з кимось побалакати. Так може зараз мене ніхто не зможе зрозуміти, я розумію. Тому що не кожна людина це ще зрозуміла...