Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...". Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність. Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями. І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком... Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.
На одному, заваленому всякими дрібницями, столі жив собі старенький Комп’ютер, якого я просто називав Комп. Він був дуже стомлений і виснажений працею, майже весь зелений від неї. Ось одного разу він перестав мене слухатись, щось бубнів собі, бубнів, а на мої запитання нічого не відповідав.
Спочатку я подумав, що все це через сміття навколо Компа, тому я прибрався і зробив йому навіть чашечку кави. Але він все одно не хотів зі мною розмовляти. Потім я подумав, що щось трапилося з його доброю помічницею Клавою, але вона не знала, чому Комп перестав слухатися. Тоді я підійшов до його приятеля Принтака, але і він зовсім не володів інформацією.
Я засмутився, що ж тоді робити. Може треба добавити вітамінів в його денний раціон, може гігів не вистачає? А може він з глузду з’їхав та в нього його вінда полетіла? Що я тільки не перепробував – нічогісінько не допомагало.
О, ідея! Я повинен у нього попросити вибачення. Я так і зробив, перепросив його, перевантажив – і все знову запрацьовало! Відтоді я зрозумів, що й Компу потрібна невелика відпустка та відпочинок.
Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.
Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.
І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...
Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.
Жартівлива розповідь про комп’ютер
На одному, заваленому всякими дрібницями, столі жив собі старенький Комп’ютер, якого я просто називав Комп. Він був дуже стомлений і виснажений працею, майже весь зелений від неї. Ось одного разу він перестав мене слухатись, щось бубнів собі, бубнів, а на мої запитання нічого не відповідав.
Спочатку я подумав, що все це через сміття навколо Компа, тому я прибрався і зробив йому навіть чашечку кави. Але він все одно не хотів зі мною розмовляти. Потім я подумав, що щось трапилося з його доброю помічницею Клавою, але вона не знала, чому Комп перестав слухатися. Тоді я підійшов до його приятеля Принтака, але і він зовсім не володів інформацією.
Я засмутився, що ж тоді робити. Може треба добавити вітамінів в його денний раціон, може гігів не вистачає? А може він з глузду з’їхав та в нього його вінда полетіла? Що я тільки не перепробував – нічогісінько не допомагало.
О, ідея! Я повинен у нього попросити вибачення. Я так і зробив, перепросив його, перевантажив – і все знову запрацьовало! Відтоді я зрозумів, що й Компу потрібна невелика відпустка та відпочинок.