До ть зараз КР !! Погрупуйте синоніми за розрядами (семантичні, стилістичні, абсолютні). Здобуток – досягнення, завоювання; розуміти – осягати, метикувати; іти – ступати, прямувати; площа – майдан; процент – відсоток; стислий – короткий; аплодисменти – оплески; оскільки – тому що, через те що; шеф – керівник; століття – сторіччя; відомий – видатний; тільки – лише; атлет – силач; змагання – чемпіонат.
ответ:Н.в. білолиций хлопець
Р.в білолицього хлопця
Д.в білолицьому хлопцю
З.в білолицього хлопця
О.в білолицим хлопцем
М.в на білолицьому хлопцю
Н.в довгошия жирафа
Р.в. довгошиєї жирафи
Д.в. довгошиїй жирафі
З.в довгошиєї жирафи
О.в довгошиєю жирафою
М.в на довгошиїй жирафі
Н.в Сергіїв скутер
Р.в Сергієвого скутера
Д.в Сергієвому скутерові
З.в Сергієвого скутера
О.в Сергієвим скутером
М.в на Сергієвому скутері
Н.в столітня війна
Р.в столітньої війни
Д.в столітній війні
З.в столітньої війни
О.в столітньою війною
М.в на столітній війні
Н.в великий район
Р.в великого району
Д.в великому районові
З.в великого району
О.в великим районом
М.в на великому районові
Н.в материна пісня
Р.в материної пісні
Д.в материній пісні
З.в материної пісні
О.в материнею піснею
М.в на материній пісні
Объяснение:
Читаючи щоденник художниці Марії Башкирцевої, намагаєшся уявити, що стало причиною духовних метаморфоз цієї молодої дівчини.
Як вона могла з’явитися в тій родині далеких від мистецтва людей, де начеб і не повинна була з’являтися.
Вона сама вибрала собі долю. У світських салонах Франції, серед розкоші чулася чужою. Навіть шлюб соціально вигідний вважала самоприниженням. Її виховали честолюбною. Тому майбутнє здавалося легко досяжним і простим. Але так бути не могло.
За натурою вона була схожа на свого батька - категорична, амбітна. Часом ненавиділа себе за це.
Як далеко тепер її Гавронці - полтавське село, що тулиться до лагідної річечки. Невелике село, де людей чекає важка праця, гучні свята, росяні ранки, вечірні співи. Вона тужить за ним і дивується: чому тоді, перебуваючи в Гавронцях, не почувала, що вдома? Твій дім там, де ти вперше побачив світ. Вона ж так поспішала тоді поїхати звідти, мовби хтось гнав її в шию. Здавалося, що справжнє життя – тільки тут, у Парижі, а та забута Богом глушина не для неї.
Тепер вона мусить переконати матір повернутися в Україну, хоч це нелегко. Кожна хвилина у неї підпорядкована роботі. Останні два роки – ніяких захоплень, ніяких розваг. А їй же ще й немає двадцяти трьох. Домашні не знали, як вирвати її з цієї виснажливої гонки, бачачи її втому. А Марія нехтувала всіма засторогами, їй треба стати знаменитою художницею, а решта все не має ніякого значення. Щоб досягнути мети, Марія згодна заплатити чим завгодно. Марія не знає, що дні її лічені.
Марія часто хворіє. Та їй головне – написати цей пейзаж, довести собі, що щось усе-таки значить. Лише тепер збагнула, якою щасливою була в ті дні дитинства й отроцтва, коли так поспішала жити й чекати приємних сюрпризів від завтрашнього дня.
У неї немає сил сидіти, паморочиться голова. Ляже на своє тверде й вузьке ліжко. Навмисне обрала таке. Хай інші маніжаться на пуховиках, їй же треба багато зробити.
Ось один із останніх щоденникових записів художниці: «Мені здається, що ніхто не любить усього так, як люблю я: мистецтво, книги, розваги, шум, тишу, сміх, сум, нудьгу, жарти, любов, усі пори року, всяку погоду, рівнини Росії і гори довкруж Неаполя… Я все люблю до обожнення… Я хотіла б усе бачити, все обійняти, злитися з усім і вмерти, якщо треба…».