На одній лісовій галявині росла собі маленька жовта Кульбабка. До Кульбабки за смачним нектаром прилітали різні комашки: метелики, бджілки, джмелики. І Кульбабці дуже подобалось дивитися як вони літають високо в небі. „Ось би мені так колись політати, високо-високо, як метелик...” мріяла собі Кульбабка. А її сестрички квіточки тільки з неї сміялися: „Як же ти полетиш? Ти ж квітка, ми квіти не ходимо і не літаємо, а ростем, міцно тримаємось корінням до землі”. Та кульбабка не зважала і продовжувала мріяти... А чутки про дивну мрію Кульбабки дійшли до лісової Феї. І лісова фея вирішила здійснити мрію кульбабки. Фея прилетіла до кульбабки, сіла на її ніжні жовті пелюсточки і запитала: „Чи це правда, Кульбабко, що ти мрієш літати?”. „Правда, – несміливо відповіла квіточка, – це моя найбільша мрія”. „Я можу здійснити твою мрію, – сказала лісова Фея, – але для того, щоб полетіти тобі доведеться спочатку померти...”. „Померти? Як це померти?”, здивувалась кульбабка. А лісова фея пояснила: „Твій гарний жовтий зів’яне, засохне, але на його місці розквітне нова квітка, біла і пухнаста, як твоя душа.” Кульбабка задумалась на хвилинку, а тоді відповіла: „Добре, я згідна”. І справді ще до вечора гарна жовта квітка зів’яла, але наступного дня кульбабка розквітнула новою квіткою: кругленькою, білою і пухнастою. А коли подув легенький вітерець, Кульбабка полетіла маленькими пушинками „Ой як гарно, я лечу-у-у-у...”, тішилась кульбабка, джмелі і метелики тільки дивувались. А там де падали білі пухнастики виростали нові кульбабки, які вміли літати.
Канешно я не дівчина но шось придумав Остап Вишня в українській літературі посідає особливе місце. Як писав про нього Максим Рильський, він «світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця». Творчість видатного українського гумориста відзначається м’яким гумором і глибоким ліризмом.
Особисто мені найбільш усього подобаються його «Мисливські усмішки». У них письменник возвеличує найкращі риси людського характеру, висміює окремі вади і описує чарівну українську природу. Я захоплююся майстерністю Остапа Вишні, який вмів розкрити цілий світ з його болями і радощами, розчаруваннями й надіями навіть у звичайному листочкові.
Не знаю чому, але для мене «Мисливські усмішки» незвичайно привабливі, бо в них письменник поєднав пейзажну прозову лірику і народний гумор, а героями його усмішок стали правдиві і красиві люди рідкісної вдачі. Вони щиро любили рідну природу, бо на полювання виходили не задля того, щоб убити тварину чи птаха, а заради того, щоб для майбутніх поколінь зберегти природу у всій її красі, щоб уникнути її знищення і помилуватися красою навколишнього світу.
Серед багатого різноманіття сатиричних творів української літератури найдобріші й найкумедніші — гуморески Остапа Вишні. Вони веселі і добрі, їх неможливо читати без усмішки. Моя улюблена гумореска Остапа Вишні — це «Зенітка». У ній письменник з добротою і гумором розповідає на диво серйозні і навіть страшні речі. У гуморесці йде мова про події, які відбулися під час Великої Вітчизняної війни.
Головний герой цього твору — дід Свирид. Він розповідає, як під час окупації рідного села йому вдалося знищити аж трьох фашистів. І зробив він це звичайними вилами, які вороги прийняли за справжню військову зенітку. У діда Свирида була настільки велика ненависть до окупантів, що він не побоявся виступити проти ворога з одними вилами. Дід Свирид згадував і про мирні часи, коли «воював» з жінкою. Після війни він залишився самотнім, але не засумував, бо знайшов для себе цікаву справу. Дід став робити іграшки для дітей.
Розповідь героя гуморески «Зенітка» просторічна, цікава й кумедна. Називаючи звичайні речі військовими термінами, дід Свирид робить свою оповідь ще більш кумедною та смішною. У цій гуморесці Остап Вишня незвичайно вдало передав ментальність нашого народу і його любов до Батьківщини. А шедевром розповіді діда Свирида є його оповідь про комічні «сраженія» з покійною дружиною. Не менший сміх викликають і ситуації, у які постійно потрапляє герой гуморески.
Після прочитання гуморесок та інших творів Остапа Вишні виникає почуття гордості за те, що в українській літературі був такий талановитий та неперевершений митець, твори якого й досі не тільки викликають доброзичливий сміх і допомагають сприймати серйозні речі з усмішкою, а й змушують замислитися над важливими життєвими проблемами.
А чутки про дивну мрію Кульбабки дійшли до лісової Феї. І лісова фея вирішила здійснити мрію кульбабки. Фея прилетіла до кульбабки, сіла на її ніжні жовті пелюсточки і запитала: „Чи це правда, Кульбабко, що ти мрієш літати?”. „Правда, – несміливо відповіла квіточка, – це моя найбільша мрія”. „Я можу здійснити твою мрію, – сказала лісова Фея, – але для того, щоб полетіти тобі доведеться спочатку померти...”. „Померти? Як це померти?”, здивувалась кульбабка. А лісова фея пояснила: „Твій гарний жовтий зів’яне, засохне, але на його місці розквітне нова квітка, біла і пухнаста, як твоя душа.” Кульбабка задумалась на хвилинку, а тоді відповіла: „Добре, я згідна”.
І справді ще до вечора гарна жовта квітка зів’яла, але наступного дня кульбабка розквітнула новою квіткою: кругленькою, білою і пухнастою. А коли подув легенький вітерець, Кульбабка полетіла маленькими пушинками „Ой як гарно, я лечу-у-у-у...”, тішилась кульбабка, джмелі і метелики тільки дивувались. А там де падали білі пухнастики виростали нові кульбабки, які вміли літати.
Остап Вишня в українській літературі посідає особливе місце. Як писав про нього Максим Рильський, він «світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця». Творчість видатного українського гумориста відзначається м’яким гумором і глибоким ліризмом.
Особисто мені найбільш усього подобаються його «Мисливські усмішки». У них письменник возвеличує найкращі риси людського характеру, висміює окремі вади і описує чарівну українську природу. Я захоплююся майстерністю Остапа Вишні, який вмів розкрити цілий світ з його болями і радощами, розчаруваннями й надіями навіть у звичайному листочкові.
Не знаю чому, але для мене «Мисливські усмішки» незвичайно привабливі, бо в них письменник поєднав пейзажну прозову лірику і народний гумор, а героями його усмішок стали правдиві і красиві люди рідкісної вдачі. Вони щиро любили рідну природу, бо на полювання виходили не задля того, щоб убити тварину чи птаха, а заради того, щоб для майбутніх поколінь зберегти природу у всій її красі, щоб уникнути її знищення і помилуватися красою навколишнього світу.
Серед багатого різноманіття сатиричних творів української літератури найдобріші й найкумедніші — гуморески Остапа Вишні. Вони веселі і добрі, їх неможливо читати без усмішки. Моя улюблена гумореска Остапа Вишні — це «Зенітка». У ній письменник з добротою і гумором розповідає на диво серйозні і навіть страшні речі. У гуморесці йде мова про події, які відбулися під час Великої Вітчизняної війни.
Головний герой цього твору — дід Свирид. Він розповідає, як під час окупації рідного села йому вдалося знищити аж трьох фашистів. І зробив він це звичайними вилами, які вороги прийняли за справжню військову зенітку. У діда Свирида була настільки велика ненависть до окупантів, що він не побоявся виступити проти ворога з одними вилами. Дід Свирид згадував і про мирні часи, коли «воював» з жінкою. Після війни він залишився самотнім, але не засумував, бо знайшов для себе цікаву справу. Дід став робити іграшки для дітей.
Розповідь героя гуморески «Зенітка» просторічна, цікава й кумедна. Називаючи звичайні речі військовими термінами, дід Свирид робить свою оповідь ще більш кумедною та смішною. У цій гуморесці Остап Вишня незвичайно вдало передав ментальність нашого народу і його любов до Батьківщини. А шедевром розповіді діда Свирида є його оповідь про комічні «сраженія» з покійною дружиною. Не менший сміх викликають і ситуації, у які постійно потрапляє герой гуморески.
Після прочитання гуморесок та інших творів Остапа Вишні виникає почуття гордості за те, що в українській літературі був такий талановитий та неперевершений митець, твори якого й досі не тільки викликають доброзичливий сміх і допомагають сприймати серйозні речі з усмішкою, а й змушують замислитися над важливими життєвими проблемами.