Доберіть антоніми-фразеологізми до стійких словосполучень: вбити собі в голову, не в тім’я битий, макітра розуму, хоч греблю гати, як у землю вкопаний, як корова язиком злизала, лізе як слимак, набрати в рот води, посипати попелом голову, як кіт наплакав.
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.
Золота осінь
Непомітно промайнуло літо, а за ним прийшла злотокоса осінь. Коротшими стали дні. Рано – вранці уже прохолодно, а вдень пригріває лагідне сонечко. В осінньому лісі творяться чудеса: листя міняється просто на очах, але не зважаючи на такі чудові барви він стоїть сумний і мовчазний.
Все частіше небо затягують сірі хмари, накрапає маленький дощ. Поля відпочивають від важкої праці. Віддали свій багатий урожай господарям сади. А журавлі відлітають у вирій і про щось тривожно курличуть.