До нерухомих пам’яток історії та культури пам'яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва. Розташовані просто неба, вони оточують людину повсякденно, становлячи таким чином невідривну частку історично сформованого довкілля, етнопсихосфери людського буття, й тому мають великі можливості впливу на формування самосвідомості суспільства. Водночас, на відміну від рухомих пам'яток, ця частка історико-культурної спадщини менш захищена від руйнівних сил природи та людської діяльності. Забезпечення необхідних умов для її збереження й ефективного використання у суспільній практиці зазвичай пов'язано зі значними фінансовими витратами та вимагає розробки відповідних норм законодавства.
За загальною кількістю нерухомих пам'яток (понад 150 тис), наявністю шедеврів Україну з повним правом можна віднести до країн із багатою істори-ко-культурною спадщиною. Чимало з них мають загальнодержавне значення. Києво-Печерська лавра, Софія Київська та історичний центр Львова за рішенням ЮНЕСКО включені до списку Всесвітньої природної та культурної спадщини. Крім окремих пам'яток і комплексів, в Україні нараховується 1399 міст і селищ та близько 8 тис. сіл, що становлять значну цінність в історико-культурній сфері. 46 найвизначніших ансамблів, комплексів і цілих історичних середмість оголошено державними історико-культурними та історико-архітектурними заповідниками. Шістьом із них надано статус національних.
Протягом багатовікової історії українського народу його історико-культурна спадщина зазнала значних втрат. Пам'ятки гинули не лише від природних факторів, тривалих і жорстоких воєн, а й від цілеспрямованого знищення — під час антирелігійних та інших ідеологічних кампаній, через порушення чинного законодавства. На жаль, цей процес не припиняється й зараз. Загальний стан збереження пам'яток історії та культури залишається критичним. Механізм контролю за виконанням рішень державних органів фактично не діє. Законодавство України в більшості випадків не дає змоги притягати до відповідальності винних у пошкодженні пам'яток і традиційного характеру середовища, що призводить до прогресуючого руйнування національної історико-культурної спадщини.
Значною мірою це стосується пам'яток історії та монументального мистецтва, які нерідко стають заручниками ідеологічних протистоянь. Неодноразовими є випадки нищення або наруги над пам'ятками й пам'ятними знаками — скульптурами, могилами, надгробками, меморіальними дошками та будинками, що пов'язані з видатними державними, громадсько-політичними й військовими діячами, представниками національної та світової культури, важливими подіями в історії нашого народу, його боротьбою з іноземними загарбниками, національно-визвольними змаганнями тощо.
Чимало труднощів пам'ятко-охоронної діяльності зумовлені специфікою сучасного етапу розвитку ринкової економіки, зокрема розгортанням процесу приватизації, яка далеко не завжди має цивілізований характер. Тому пам'яткам архітектури, меморіальним будинкам, містобудівним утворенням з цінною забудовою сьогодні, як ніколи, потрібен захист від зазіхань нових господарів — бізнесових структур, які намагаються скупити нерухомість у найбільш престижних центральних районах населених пунктів, ігноруючи їхню історико-культурну цінність, норми забудови, вимоги пам'яткоохоронних органів, положення чинного законодавства. Відбувається тотальний наступ на історичні центри міст (зокрема, Києва, Львова, Чернігова та інших). Чимало об'єктів культової архітектури пошкоджено в ході протистоянь між окремими релігійними конфесіями.
До нерухомих пам’яток історії та культури пам'яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва. Розташовані просто неба, вони оточують людину повсякденно, становлячи таким чином невідривну частку історично сформованого довкілля, етнопсихосфери людського буття, й тому мають великі можливості впливу на формування самосвідомості суспільства. Водночас, на відміну від рухомих пам'яток, ця частка історико-культурної спадщини менш захищена від руйнівних сил природи та людської діяльності. Забезпечення необхідних умов для її збереження й ефективного використання у суспільній практиці зазвичай пов'язано зі значними фінансовими витратами та вимагає розробки відповідних норм законодавства.
За загальною кількістю нерухомих пам'яток (понад 150 тис), наявністю шедеврів Україну з повним правом можна віднести до країн із багатою істори-ко-культурною спадщиною. Чимало з них мають загальнодержавне значення. Києво-Печерська лавра, Софія Київська та історичний центр Львова за рішенням ЮНЕСКО включені до списку Всесвітньої природної та культурної спадщини. Крім окремих пам'яток і комплексів, в Україні нараховується 1399 міст і селищ та близько 8 тис. сіл, що становлять значну цінність в історико-культурній сфері. 46 найвизначніших ансамблів, комплексів і цілих історичних середмість оголошено державними історико-культурними та історико-архітектурними заповідниками. Шістьом із них надано статус національних.
Протягом багатовікової історії українського народу його історико-культурна спадщина зазнала значних втрат. Пам'ятки гинули не лише від природних факторів, тривалих і жорстоких воєн, а й від цілеспрямованого знищення — під час антирелігійних та інших ідеологічних кампаній, через порушення чинного законодавства. На жаль, цей процес не припиняється й зараз. Загальний стан збереження пам'яток історії та культури залишається критичним. Механізм контролю за виконанням рішень державних органів фактично не діє. Законодавство України в більшості випадків не дає змоги притягати до відповідальності винних у пошкодженні пам'яток і традиційного характеру середовища, що призводить до прогресуючого руйнування національної історико-культурної спадщини.
Значною мірою це стосується пам'яток історії та монументального мистецтва, які нерідко стають заручниками ідеологічних протистоянь. Неодноразовими є випадки нищення або наруги над пам'ятками й пам'ятними знаками — скульптурами, могилами, надгробками, меморіальними дошками та будинками, що пов'язані з видатними державними, громадсько-політичними й військовими діячами, представниками національної та світової культури, важливими подіями в історії нашого народу, його боротьбою з іноземними загарбниками, національно-визвольними змаганнями тощо.
Чимало труднощів пам'ятко-охоронної діяльності зумовлені специфікою сучасного етапу розвитку ринкової економіки, зокрема розгортанням процесу приватизації, яка далеко не завжди має цивілізований характер. Тому пам'яткам архітектури, меморіальним будинкам, містобудівним утворенням з цінною забудовою сьогодні, як ніколи, потрібен захист від зазіхань нових господарів — бізнесових структур, які намагаються скупити нерухомість у найбільш престижних центральних районах населених пунктів, ігноруючи їхню історико-культурну цінність, норми забудови, вимоги пам'яткоохоронних органів, положення чинного законодавства. Відбувається тотальний наступ на історичні центри міст (зокрема, Києва, Львова, Чернігова та інших). Чимало об'єктів культової архітектури пошкоджено в ході протистоянь між окремими релігійними конфесіями.