Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
"В праці, тільки в праці справжнє щастя" Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає. Кожен каже: й я свій труд несу! Відбудова! - труд переростає у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.
Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
Объяснение:
выбери из этого предложения и будет есе
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.