Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. і ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. всі зосереджено дивимося на вхідні двері. вони відкриваються — і я мало не впав від здивування. першим йшов мій дідусь. він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів. потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. учні нашого, 6-а класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. але коли залунало з динаміків "день перемоги" і всі встали, сльози навернулися мені на очі. я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів. тепер наш 6-а клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. ми запрошуємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію
«Пересічний українець» наших днів є здебільшого хамом, який недбало ставиться до своєї праці, по-варварськи нищить дов-кілля, а при нагоді тлумить і обдирає свого одноплемінника ще гірше за чужинців. Саме через це щоразу, як українці набираються снаги розірвати пута московщення, сталеві пружини спільної євразій-ської ментальності невблаганно повертають нас до вже звичної чаші з московською отрутою.
Хам націю ніколи не відродить, та й навіщо це йому? Тому не лише умовою sine qua non відродження, а й, власне, основним його змістом стає нещадна боротьба проти хамства й євразійщини всередині українства. Мусимо прямо сказати, що «патріот», готовиий покласти душу й тіло в борні проти «жидів», «москалів» тощо, але при тому толерує й розвиває питомо українські традиції дикунства й звиродніння, є більшим ворогом своєї нації, ніж орди заброд і наїзників.
«Пересічний українець» наших днів є здебільшого хамом, який недбало ставиться до своєї праці, по-варварськи нищить дов-кілля, а при нагоді тлумить і обдирає свого одноплемінника ще гірше за чужинців. Саме через це щоразу, як українці набираються снаги розірвати пута московщення, сталеві пружини спільної євразій-ської ментальності невблаганно повертають нас до вже звичної чаші з московською отрутою.
Хам націю ніколи не відродить, та й навіщо це йому? Тому не лише умовою sine qua non відродження, а й, власне, основним його змістом стає нещадна боротьба проти хамства й євразійщини всередині українства. Мусимо прямо сказати, що «патріот», готовиий покласти душу й тіло в борні проти «жидів», «москалів» тощо, але при тому толерує й розвиває питомо українські традиції дикунства й звиродніння, є більшим ворогом своєї нації, ніж орди заброд і наїзників.
Объяснение: