З раннього дитинства Робінзон Крузо більш за все любив море. Але батькам це не подобалось. Вони хотіли, щоб син займався судомою справою. І тоді він вирішив утекти з дому. Він з товаришем сів на корабель, що вирушав до Лондону.
У цій подорожі йому довелося побачити на власні очі, що таке справжній шторм на морі. Робінзон навіть сам допомагав матросам.
Товариш сказав, що йому краще повернутися додому. Але Робінзон не послухався цієї поради.
Глави третя — четверта
Одному шановному капітану дуже сподобався хлопець, і він узяв юнака на свій корабель. Він розмовляв з хлопцем та навчав його наукам. Однак незабаром капітан помер, і Робінзон уперше вийшов у море сам. На жаль, ця подорож виявилась невдалою і Робінзон потрапив у полон до піратів, де пробув більше двох років.
Разом із маленьким хлопчиком Ксурі він вирушив на рибну ловлю, але не повернувся. Втікачі висадилися на берег. Деякий час перебували вони у диких місцях, харчувалися тим, що могли дістати, поки їх не підібрав корабель, що прямував до Бразилії.
Глави п'ята — шоста
У Бразилії Робінзон прожив чотири роки і став успішним плантатором. Та одного разу вирішив здійснити подорож до Гвінеї по золотий пісок та слонячу кістку. Ця подорож закінчилася аварією біля невідомого острова.
Врятувався лише Робінзон Крузо. Зрозумівши це, він дістав з корабля найнеобхідніші речі і побудував собі житло: печеру, обнесену стінами.
На острові не було людей та відомих тварин. Птахів було багато, але вони теж були невідомі Робінзону.
ХЛІБОРОБ Сизе марево клубочиться над степом. Нагріта сонцем рілля дихає парою. І в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і пагорбки.За кермом прудкого газика — молодий чубатий водій... Поруч із ним — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ — у сірих очах старого світиться радість. Що то весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він бачить, як навесні оживає земля, купається в молочних ви-парах туманів і проростає травами та хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені весняним громом степи, вмиті дощами, зігріті сонцем, приголублені сизими крилами туманів...— Постоїмо трохи та й води нап’ємося з криниці.— Це можна,— погодився водій.Набравши повен поставець ключової живиці, Твердохліб жадібно пив. І була та вода солодшою за медовицю, вода з рід-ного джерела.Степан Петрович присів на пеньку поблизу криниці і за -мислився.З виду Твердохлібові можна дати не більше шістдесяти років. Обличчя моложаве й рум’яне. Засмаг на сонці... Голова в нього була сива, аж біла. Зовнішністю нагадував поважного маститого академіка. Сивуваті, коротко підстрижені вуса, зате брови були на диво чорні і виразно підкреслювали оту сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі. Вони завжди були теплі й ласкаві. Навіть тоді, коли гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно збитий, але не огрядний. Широкий у плечах, руки великі й жилаві, як у косаря або молотника. Він справді походив з ко-сарського роду...Твердохліб, овіяний весняним вітром, думав свою думу. Із глибини душі народжувалися слова — незвичайні, не буденні, а високі, одухотворені, як і душа його. Вони кружляли над ним, ніби молоді птиці, в якомусь хмільному, збудженому хороводі... (224 сл.) ( За І. Цюпою)
Глави перша — друга
З раннього дитинства Робінзон Крузо більш за все любив море. Але батькам це не подобалось. Вони хотіли, щоб син займався судомою справою. І тоді він вирішив утекти з дому. Він з товаришем сів на корабель, що вирушав до Лондону.
У цій подорожі йому довелося побачити на власні очі, що таке справжній шторм на морі. Робінзон навіть сам допомагав матросам.
Товариш сказав, що йому краще повернутися додому. Але Робінзон не послухався цієї поради.
Глави третя — четверта
Одному шановному капітану дуже сподобався хлопець, і він узяв юнака на свій корабель. Він розмовляв з хлопцем та навчав його наукам. Однак незабаром капітан помер, і Робінзон уперше вийшов у море сам. На жаль, ця подорож виявилась невдалою і Робінзон потрапив у полон до піратів, де пробув більше двох років.
Разом із маленьким хлопчиком Ксурі він вирушив на рибну ловлю, але не повернувся. Втікачі висадилися на берег. Деякий час перебували вони у диких місцях, харчувалися тим, що могли дістати, поки їх не підібрав корабель, що прямував до Бразилії.
Глави п'ята — шоста
У Бразилії Робінзон прожив чотири роки і став успішним плантатором. Та одного разу вирішив здійснити подорож до Гвінеї по золотий пісок та слонячу кістку. Ця подорож закінчилася аварією біля невідомого острова.
Врятувався лише Робінзон Крузо. Зрозумівши це, він дістав з корабля найнеобхідніші речі і побудував собі житло: печеру, обнесену стінами.
На острові не було людей та відомих тварин. Птахів було багато, але вони теж були невідомі Робінзону.
Сизе марево клубочиться над степом. Нагріта сонцем рілля дихає парою. І в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і пагорбки.За кермом прудкого газика — молодий чубатий водій... Поруч із ним — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ — у сірих очах старого світиться радість. Що то весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він бачить, як навесні оживає земля, купається в молочних ви-парах туманів і проростає травами та хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені весняним громом степи, вмиті дощами, зігріті сонцем, приголублені сизими крилами туманів...— Постоїмо трохи та й води нап’ємося з криниці.— Це можна,— погодився водій.Набравши повен поставець ключової живиці, Твердохліб жадібно пив. І була та вода солодшою за медовицю, вода з рід-ного джерела.Степан Петрович присів на пеньку поблизу криниці і за -мислився.З виду Твердохлібові можна дати не більше шістдесяти років. Обличчя моложаве й рум’яне. Засмаг на сонці... Голова в нього була сива, аж біла. Зовнішністю нагадував поважного маститого академіка. Сивуваті, коротко підстрижені вуса, зате брови були на диво чорні і виразно підкреслювали оту сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі. Вони завжди були теплі й ласкаві. Навіть тоді, коли гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно збитий, але не огрядний. Широкий у плечах, руки великі й жилаві, як у косаря або молотника. Він справді походив з ко-сарського роду...Твердохліб, овіяний весняним вітром, думав свою думу. Із глибини душі народжувалися слова — незвичайні, не буденні, а високі, одухотворені, як і душа його. Вони кружляли над ним, ніби молоді птиці, в якомусь хмільному, збудженому хороводі...
(224 сл.) ( За І. Цюпою)