Гайнування часу - найбільше марнотратство літературний приклад​

Телефонна розмова -привіт,як справи -привіт,дуже гарно я як раз тільки що приїхав з київського музею авіації. -ого а можеш розповісти про нього? -авжеш,    урочисте відкриття відбулося  30  вересня 2003  року напередодні святкування 100-річчя світової авіації та 80-річчя авіації україни. музей розміщується на території колишньої навчально-авіаційної бази київського інституту інженерів цивільної авіації.за кількістю дослідних і одиничних бортів музей є шостим у світі і другим за величиною колекції в пострадянських країнах – більше лише в російському моніно. у музеї можна побачити перший дослідний іл-86, другий дослідний  перший серійний іл-18, перший серійний  ту-130, передсерійний  ту-134, а також  ту-22м0  з дослідної серії та інші.на території площею 20 гектарів зібрано понад 70 експонатів:   гелікоптерів,  ракетоносців,  винищчувачів, навчально-тренувальних тапасажирських літаків.  -ну нічого собі, а як ті це запамятав? -память гарна! -а ти фотаграфував літаки? -звісно! там були ан-2,ан-24,іл-76,якщо хочеш можу відправити тобі фотографії. -буду вдячним,якщо відправиш. -лови,ну гаразд бувай. -і,бувай.

Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба. 

Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.