Граматичну помилку допущено в реченні: А. На терасі пальми тоскно нидіють у куточках, сумуючи за своїми африканськими

ночами.

Б. Захопившись цікавим детективом, йому здалося, що час минає дуже швидко.

В. Недалеко від дому, поблискуючи на сонці зеленуватими й фіолетовими тонами старого

скла, стоїть оранжерея.

Г. Українська народна творчість - це світ, поринувши в який, стаєш духовно багатим.

Д. А Кузька обнишпорив усі кущі довкола, шукаючи Однокрила.
​

ответ:

у людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. і усі вони засновані на любові людини до людини. і є ще така щиросердечна якість, як милосердя. і воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення «людина людині вовк». але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. потрібно бути щирим гуманістом. тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.

легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. легко бути добрим, молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. і як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. і ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за . адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. а може зненавидить, хто знає.

важко тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй і або твбїй поблажливості. іноді бути милосердним нестерпно важко. і, зрозуміло, це дано не кожному. і мені навіть здається — тільки обраним.

Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.

Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.