ГУкрившись тьмою тротуари 1 8. Позначте ДВА речення, у яких обставини НЕ відокремлюються комами
розділові знаки пропущено):
А Троянці в човни посідавши і швидко їх поодпихавши по вітру гарно попли-
ли (І. Котляревський).
БІ мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувалися вишитим у
хрестики фартухом (В. Скуратівський).
В Умовк кобзар сумуючи: щось руки не грають (Т. Шевченко).
ГВона не звикла сидіти склавши руки (І. Нечуй-Левицький).
дНаталка стояла на кладці з рушницею і трохи зігнувшись дивилась у воду
нерухомо... (І. Багряний).
бо попити в поданому реченні:
е речення, у якому додат
ся комами (розділові зна
гут нема крім мене й госг
ість житечка в теплеє літ
Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Звичайно, у кожного із нас є друзі, та не всі вони найкащі, бо найкращий тільки один!Та по при те, що ми знайшли одне в водному спільні риси, мені завжди було цікаво, чи так само ми сприймаємо сьогодення. Роздумуючи над цим, я впевний, що нас багато що різнить.
Ось до прикладу, я помітив, що він любить займатися спортом, та що новий тиждень - новий вид спорту! Якщо розглянути його ставлення до оточуючих, я б хотів сказати, що він часто не виконує свої обіцянки. Та не зважаючи на це, він любить гати за природою і помічає багато змін в ній, в той час коли інші ідуть повз чарівні квіти і не бачать їх краси. Отож, на кінець я можу сказати, що мій друг по - особливому спиймає сьогодення!