Хочу я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя. 2. У душі зберігаю навіки години, коли я уперше побачив свій край (М. Нагнибіда). 3. Лиш той не знає смерті, хто творить сам життя (В. Сосюра). 4. Родоводу свого не скажу до дрібниці, бо селянський мій рід родоводу не вів. 5. Дивовижна сила живе у звуках пісні, що створив український народ. 6. Не забудь, що тільки рідне слово народжується у серці. 7.Коли крізь розпач випнуться надії і загудуть на вітрі степовім, я тоді твоїм ім’ям радію і сумую іменем твоїм . Вкажіть головну і підрядну частини мови?

Як я вважаю, найщасливіше це посмішка моєї мами. нажаль, вона не вічна. адже в любий момент моя матуся може засмутитися. я стараюся щоб ця чаріна, лагідна, ніжна посміжка не зникала, адже моя мама також завжди мене підтримає, коли мені сумно.
Моїй матусі варто тільки трішки зрадіти, і я щаслива також. бо щаслива моя мама- щаслива я.
Коротко описати мамину посміжку важко. про неї можна розповідати довго.
Мамина посмішка - сонце серед дощу. веселка серед грому.
у кожного своя мама. у кожної мами своя посмішка. але посмішка кожної з мам, радіє серце її дитини!

Осінь - золота пора року. Пожовтіле листя обсипається з кожної деревиночки і встелює усю землю яскравими візерунками. Пригадую, як у дитинстві я збирала колекцію різних листочків: кленових, яблуневих, дубових, липових, каштанових, а потім демонструвала їх своїм батькам. Звісно, часті дощі перетворюють золотий колір листя у темно-коричневий, але від цього осіння пора ніколи не перестане мене дивувати. 
Ось вже листопад підкрадається з-за дубів і пророкує наближення зими, лютих морозів. А так не хочеться відпускати свою осінь, наповнену світлом, оптимізмом, життєдайною енергією із сумним присмаком, адже я відчуваю у ній саму себе, ніби відбивається сумна мелодія скрипки і пристрасність гітари. 
Я часто помічаю те, чого не бачать інші. Це здатність проникати у глибини позаземної реальності, де можна побути наодинці з собою і поринути у свій, фантастичний світ. У своїй уяві я витворюю магічний світ осені, порушуючи усі закони логіки. У парку закохана пара кружляє, а зусібіч - вир осінніх листочків. Листя падає, падає, і майже засипає закоханих щастям, любов'ю. На спортмайданчику дітвора невгамовно мружиться від сонечка і грається листочками досхочу. Усе, ніби в ідеальній казці. Біля могутнього, предковічного дуба утворюють коло школярі і наповнюються мудрістю. Листопад підхоплює дітей на крилах золотої осені і дарує їм натхнення, радість, енергію, любов.
 Тому осінь завжди у моєму календарі відмічена особливим кольором - жовтим, який символізує сонячне світло, тепло, радощі і повагу.