I. Одна юна поетеса, будучи ученицею 9-го класу написала: Я люблю Україну не за щось:
Степ чи ліс, чи спів солов'я... С. 8
Не за те, що вона — найкраща,
А за те, що вона – моя!
Подумайте, чи згодні ви зі словами ровесниці, й напишіть твір-есе: «Що
таке патріотизм і чи обов'язково бути патріотом своєї Вітчизни».
​

Цитати:

У кожної людини свої зорі[1].

Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив[1]...

Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали[1].

Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі[1].

Цей сміх для мене — ніби джерело в пустелі[1].

Всі дороги провадять до людей[1].

Це дуже сумно — коли забувають друзів. Не у всякого був друг[1].

Світ недосконалий[1]!

Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима[1].

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії, і немає іншого тебе[1].

Слова тільки заважають розуміти один одного[1].

Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий[1].

Серед людей також самотньо[1].

Нерозумно брехати, коли тобі так легко викрити[1].

Якщо йти все прямо так прямо, далеко не підеш[1].

Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш[1].

Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає[1].

Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.

Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.

Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя!