I. Прочитайте ВГолос виразно речення. Обгрунтуйте використання тире. 1. На видноколі райдуга-веселиця (М. Ткач). 4. Андрій додому поспіша, а сонце — у зеніт а в просвіту дерев — 10. Підсуха). 5. На душі сиві тополі, вітер у полі колише ковиль (С. Фоменко). віддзеркалення міста (О. Делеменчук). 3. А в небі - пізній сніг (0. Гаран). 6. Око бачить далеко, а ще далі (Нар. творчість). 7. Дерева розправляють сонні віти, над пташиний спів (С. Жуковський). 8. Без тебе світ не був би зимою, літо – літом (Р. Братунь). розум ними угорі світом, зима II. Прочитайте речення вдруге, відновлюючи пропущені члени. Простежте, як зміню- ється характер розповіді.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Сполучник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.
До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.
За походженням сполучники поділяються на первісні(і,а,чи,та) і похідні(щоб, якби, проте, буцімто).
Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).