Одного світлого сонячного дня мої товариші та я відправились на прогулянку. Коли почало темніти, ми зрозуміли, що загубились. Батьків турбувати не хотілось, бо вони б почали нас лаяти. З цієї ситуації ми вирішили виходити самотужки.
Довго-довго ми блукали невідомими вулицями, питали у людей, як знайти нашу вулицю. Ми вже не сподівались на щастя, як до нас під'їхала автівка. Спочатку ми злякались, а потім побачили у водії батька нашого товариша Антона. Він нас довіз додому та навіть нічого не повідомив батькам. Ось така пригода сталась.
Мовлення людини ян представника соціуму загалом чи знавця конкретної професії зокрема тоді можна буде назвати культурним, коли дібрані мовно-виражальні засоби відповідатимуть меті й ситуації спілкування, коли мовець буде говорити і писати правильно. А це неможливо без опанування чинних мовних норм.
Сучасна українська мова – мова нормована. Нормативність як найважливіша ознака літературної мови виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.
Норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою. Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою. У мовленні важливо дотримуватися таких норм:
• орфоепічних: правильна вимова голосних і приголосних звуків у питомо українських словах, правильна вимова запозичених слів, а також окремих граматичних форм слів різного походження;
• акцентуаційних: правильне наголошування загальновживаної та термінологічної лексики;
• орфографічних: правильне написання слів та їхніх частин;
• лексичних: правильне використання слів відповідно до Їхнього лексичного значення, їх сполучувальних властивостей;
• фразеологічних: правильне трактування значення фразеологізмів та їх доречне вживання;
• морфологічних: правила утворення граматичних форм різних частин мови;
• синтаксичних: дотримання порядку слів у реченні, узгодження його складових частин;
• пунктуаційних: правильне вживання розділових знаків у простому і складному реченні;
• стилістичних: правила використання мовних засобів відповідно до обраного стилю.
Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і загальноприйнятість, а також допомагають виконати їй свою основну функцію – культурну.
Одного світлого сонячного дня мої товариші та я відправились на прогулянку. Коли почало темніти, ми зрозуміли, що загубились. Батьків турбувати не хотілось, бо вони б почали нас лаяти. З цієї ситуації ми вирішили виходити самотужки.
Довго-довго ми блукали невідомими вулицями, питали у людей, як знайти нашу вулицю. Ми вже не сподівались на щастя, як до нас під'їхала автівка. Спочатку ми злякались, а потім побачили у водії батька нашого товариша Антона. Він нас довіз додому та навіть нічого не повідомив батькам. Ось така пригода сталась.
Сучасна українська мова – мова нормована. Нормативність як найважливіша ознака літературної мови виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.
Норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою. Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою. У мовленні важливо дотримуватися таких норм:
• орфоепічних: правильна вимова голосних і приголосних звуків у питомо українських словах, правильна вимова запозичених слів, а також окремих граматичних форм слів різного походження;
• акцентуаційних: правильне наголошування загальновживаної та термінологічної лексики;
• орфографічних: правильне написання слів та їхніх частин;
• лексичних: правильне використання слів відповідно до Їхнього лексичного значення, їх сполучувальних властивостей;
• фразеологічних: правильне трактування значення фразеологізмів та їх доречне вживання;
• морфологічних: правила утворення граматичних форм різних частин мови;
• синтаксичних: дотримання порядку слів у реченні, узгодження його складових частин;
• пунктуаційних: правильне вживання розділових знаків у простому і складному реченні;
• стилістичних: правила використання мовних засобів відповідно до обраного стилю.
Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і загальноприйнятість, а також допомагають виконати їй свою основну функцію – культурну.