Казка про шкільне життя
ПАМАГИТ
​

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий

На світі багато різних людей.Кожна людина цікава по своєму.В усіх різний характер,різні звички.Та найголовніше що є в людині це її серце.І хоч в усіх людей серце бється однаково,це ще не означає що наші серця теж однакові.Хтось тягнеться до зла,а хтось до добра.Тому серце це важлива річ адже воно зберігає любов до рідних,любов до батьківщини.Ось наприклад,головна героїня в "Думі про Марусю Богуславку".Доля Марусі була трагічною,але серце і душа належали рідному краю і народові,і вона не втрачала можливості до людям хоч як би вони до неї не ставилися.