Київська осінь 1885 року. Золотисто-жовте, брунатно-червонувате листя шарудить в алеях навколо пам’ятника Святому Володимиру. Далеко видніється з Володимирської гірки глибоковода течія Славути. Васнєцов вдивляється у глибінь ріки, а думки його ширяють поміж стін новозбудованого Володимирського собору.
Увесь цей біло сірий р стін з темними плямами треба розписати. Художник розмірковує, які сюжети де слід розмістити. Пригадує репродукції фресок давньоруських та візантійських соборів.
Протягом десяти років Віктор Васнєцов виконав п’ятнадцять величезних композицій, написав тридцять окремих постатей, створив чотири тисячі квадратних аршинів стінопису. Особливу увагу серед його робіт привертає надвівтарний образ Богоматері з Божим Сином на руках.
Разом із Васнєцовим над внутрішнім оздобленням храму працювали художники Свєдомський, Нестеров, Пимоненко та Катарбінський. ( З журн., 110 сл.)
ВИПИШИТЬ З ТЕКСТУ ЗАЙМЕННИКИ , ВИЗНАЧИТИ РОЗРЯДИ , ДО ЯКИХ ВОНИ НАЛЕЖАТЬ
Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом.[1]
У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадується як Хотѣнь на Днѣстрѣ.
Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Королівства Польського, Молдовського князівства, Османської та Російської імперій. В цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Тwierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость.
У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об’єкт.[2]
В 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№803).[3]
12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».[4]
За підсумками всеукраїнської акції, Хотинську фортецю визнано однією з «семи чудес України».
Хто не знає свого минулого, той не знає свого майбутнього.
Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
Я - син землі, що робить хліб і мрію.
Треба було ще глибоко розуміти, що мова тільки та невичерпно багата й гарна, яка виплекана твоїм рідним народом, яка живиться із народних джерел, що ніколи не замулюються.
Не зупиняйся, мить, бо ти прекрасна лише у русі, у живій плавбі.
У того, хто працює і знає мету своєї праці, завжди буде життя змістовне і повноцінне.
Човни у пристанях, і згорнуто вітрила.
Метушня слабким притаманна, безголосим власний галас.
Підкреслено підмети, виділено присудки.