Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.
1.Напевне, день і ніч дивився б кінo
2.Минуло, по суті, зовсім небагато часу і людина здобула крила, піднялася в повітря, перетнула океан.
3.Відомо, що розвитку творчих здібностей безумовно сприяють різні умови .
4. І ти завжди, я сподіваюся, будеш чесною людиною, якій можна довірити найважливішу таємницю.
5. Ти, мабуть, у світі нічого не боїшся .
6. І якщо він хизується, що йому, мовляв, байдуже,то кривить душею, маскує невгасимий внутрішній біль .
7. Пісня, здавалося, бриніла вже в ньому .
8. Кажуть, дні на полі - хліб у коморі .
9. Як ми вже знаємо, по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці .
10. Ну а ви, я бачу, здружилися
Объяснение:
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.
1.Напевне, день і ніч дивився б кінo
2.Минуло, по суті, зовсім небагато часу і людина здобула крила, піднялася в повітря, перетнула океан.
3.Відомо, що розвитку творчих здібностей безумовно сприяють різні умови .
4. І ти завжди, я сподіваюся, будеш чесною людиною, якій можна довірити найважливішу таємницю.
5. Ти, мабуть, у світі нічого не боїшся .
6. І якщо він хизується, що йому, мовляв, байдуже,то кривить душею, маскує невгасимий внутрішній біль .
7. Пісня, здавалося, бриніла вже в ньому .
8. Кажуть, дні на полі - хліб у коморі .
9. Як ми вже знаємо, по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці .
10. Ну а ви, я бачу, здружилися
Объяснение: