Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину
— Привіт, Андрію!
— Привіт, Валентине!
— Ти куди йдеш?
— Я прямую в спортзал.
— А чому ти туди йдеш?
— Забув тобі сказати. Віднедавна відвідую спортивну секцію дзюдо)
— Ти займаєшся спортом?
— Так.
— Нічого собі, круто!
— І скажу тобі, що це дуже захопливе заняття. Я почуваюся міцним і здоровим.
— А в змаганнях ти береш участь?
— Так.
- Молодець!
- Уже маю першу нагороду. А може би ти також зайнявся спортом?
— Зможемо разом ходити на заняття, брати участь у змаганнях.
— Звичайно.
— Гаразд. Я пораджуся з батьками. І дам тобі точну відповідь.
— Не барися. Бо ми почали тренування до наступних змагань.
- А який твій улюблений вид спорту?
— Теніс та волейбол.
— Ого, круто!
— Дякую.
— Бувай, бо поспішаю!
— До зустрічі!