Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.
Мій друг Вадик навчається в тому ж класі, що і я. Ми дуже дружні, майже не розлучаємося: разом проводимо дозвілля, готуємо уроки, допомагаючи один одному, вдвох ходимо на секцію футболу. Вадик - воротар, а я захисник. Тренер говорить, що наша дружба допомагає в спорті, ми розуміємо один одного без слів. Я радий, що маю такого хорошого, розумного й вірного друга і намагаюся бути для Вадика таким же товаришем, як він мені. Батьки підтримують нашу дружбу. Папа говорить, що мені пощастило - я знайшов доброго і розумного товариша. Наша дружба допомагає нам у навчанні, спорті і в житті. Я сподіваюся, що Вадик думає про мене так само.
Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.
Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.