Дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. Та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. Але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними.На мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. До цієї думки буде доречним вислів Генріха Давида Торо: «Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано».Варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
Дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. Та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. Але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними.На мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. До цієї думки буде доречним вислів Генріха Давида Торо: «Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано».Варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.