Кожен з нас звик до того, що хліб є щоденною звичною стравою на нашому столі. І мало хто замислюється над тим, як цей хліб приходить до нас на стіл. Дехто скаже - з магазину. Але не все так просто. Спершу колгоспники мусять зорати поле, потім засіяти його зерном. Поки пшениця сходитиме, потрібно доглядати її. Коли вона достигне, комбайни збирають урожай, молотять, відділяючи зерно від соломи. Пізніше це зерно везуть до млина, де з нього мелють муку. А вже муку везуть до пекарні, де й спечуть для нас той самий хліб. Як бачимо, дуже багато праці вкладено в кожен шматок хліба. Тому хліб треба шанувати.
"За що ?!"- були останні слова Докії і вона має рацію,адже вона не заслуговує на таке відношення до себе, суспільство досить жорстоко відноситься до тих,хто хоч чим-небудь відрізняється від інших.У данному разі Докія була майже такою як і усі, тільки більш закритою та засмученою постійними побоями та жорстоким відношенням до себе.Яскравий приклад людини, вихованої суспільством - Докія, така як і Чіпка, з "Хіба ревуть воли ,як ясла повні?".Важко навіть поставити себе хоч на хвилину на місце Докії.Здавалося,почалось нове життя,все налагоджується,вона знайшла сенс свого життя і більше не помічає насмішок та побоїв.На жаль, і тут не судилося їй стати щасливою,зрада коханого вбила її ,вбила морально.Звісно,вона була закритою ,жорстокою,але потім вона вона відкрила своє серце для єдиного і неповторного але й тут потерпіла невдачу.Спочатку втрата матері потім зрублена калина а згодом і зрада коханого - усе це виховало в ній жорстокість і несприйнятність світу як самовираження.Тому,на мою думку, не нам судити її поведінку.Адже суспільство виховало таке дитя-дитя жорстокості й ненависті.