Люблю тебе, наше високе небо.У селі встають рано. На вулиці вечоріє.У лісі тихо.У залі оголосили перерву.Золота осінь.Що посієш, те й пожнеш.Капає з стріх.Лежачого не б‘ють.Вітерцем дихнуло з долини.Пахло в полі суницями, квітами.Осінь у Калуші. Синтаксичний розбір речення та тип односкладного речення

Речення бувають прості і складні, а прості — односкладні і двоскладні, непоширені і поширені, повні і неповні, неусклад-нені і ускладнені.

1. За кількістю синтаксичних (підметово-присудкових) центрів речення поділяються на прості і складні.

Просте речення має один синтаксичний центр: Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу. (В. Симоненко.)

Складне ре<Ашя має два або більше синтаксичних центрів: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила. (Д. Павличко.)

2. За вираження синтаксичного центра прості речення поділяються на односкладні і двоскладні.

В односкладному реченні є лише один головний член (підмет або присудок) і другого не потрібно: 1. Неповторні картини дитинства! (Ю. Збанацький.) 2. Надворі смеркало і сутеніло. (І. Нечуй-Левицький.) 3. І добру, і щастю в цьому домі бути! (М. Нагнибіда.)

У двоскладному реченні є два головні члени (і підмет, і присудок) або один із них пропущено: 1. Проїхали козаки. Зникли за обрієм. (Н. Рибак.) — у другому реченні пропущено підмет коза-

183

ки. 2. Над Золотими воротами котиться сонце, мов диня баштанами. (Б. Олійник.) — у другому, підрядному реченні пропущено присудок котиться.

3. За наявністю другорядних членів прості речення поділяються на непоширені і поширені.

Непоширене речення складається тільки з синтаксичного центра, другорядних членів у ньому нема: 1. Гаї шумлять. (77. Тичина.) 2. Багато літ перевернулось, води чимало утекло. (Т. Шевченко.)

Поширене речення, крім синтаксичного центра, має один або більше другорядних’ членів: Що любиш ти найбільшою любов'ю? — Сонце, небо, далі і тополі. (В. Сосюра.) — обидва речення поширені (тільки друге неповне — у ньому пропущено підмет і присудок: я люблю).

4. За наявністю потрібних для висловлення думки членів прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення; у неповному — бракує одного або більше потрібних членів речення, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, в уривку: Ta пісня має у собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути (M. Коцюбинський.)—перше речення повне, воно зрозуміле й без наступного. Але друге без першого незрозуміле — у ньому пропущено підмет з означенням: та пісня. Третє речення складається з двох простих, і вони теж незрозумілі без першого — у кожному з них бракує додатка з означенням: ту пісню (або її). Отже, останні три прості речення (Будить жадобу. Чим більше слухаєш ... тим більше хочеться чути) неповні.

5. За наявністю однорідних членів, відокремлених членів і внесень прості речення поділяються на^неускладнені і ускладнені.

У неускладненому реченні немає однорідних членів, відокремлених членів і внесень (звертань, вставних і вставлених слів та речень, слів-речень): На високому Пагорбі Слави верби тужливо шумлять. Під веселкою у голубіні голуби летять. (В. Лучук.)

В ускладненому реченні бувають однорідні члени, відокремлені члени і внесення: Напевне, це й справді не жінка, а саме літо йде собі загородами, лісами і, співаючи, нахиляється до су-ничників і грибовищ, підіймає руки до плодючого дерева. (М. Стельмах.)

Отже, будь-яке речення характеризується такими ознаками:

1. Характеристика речення в цілому.

За метою висловлювання За інтонацією За кількістю центрів

1) розповідне 2) питальне 3) спонукальне 1) неокличне 2) окличне 1) просте 2) складне

184

2. Характеристика простого речення.

За вираження центра За наявністю другорядних членів За наявністю всіх потрібних членів За наявністю ускладнень

1) односкладне 2) двоскладне 1) непоширене 2) поширене 1) повне 2) неповне 1) неускладнене 2) ускладнене

Примітка. Щоб спростити записи й перевірку, далі під час аналізу речень використовуватимуться цифри з таблиць. Причому ці цифри-харак-теристики будуть записуватися в тому ж порядку, як ідуть колонки в таблицях.

Наприклад, цифрова характеристика речення: Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну. (Т. Шевченко.) — матиме такий вигляд: 112.1) 2212; 2) 2221: Перші три цифри означають, що речення в цілому — розповідне, неокличне, складне. Наступні чотири цифри характеризують перше просте речення: Між горами старий Дніпро... красується, любується на всю Україну — двоскладне, поширене, повне, ускладнене. Останні чотири цифри стосуються другого простого речення: ... неначе в молоці дитина... — двоскладне, поширене, неповне (пропущено присудок), неускладнене.

244*. Схарактеризуйте речення, користуючись цифрами, як це показано в примітці до наведених вище таблиць.

I. O земле, велетнів роди! (П. Тичина.) 2. Хіба є хто на землі крилатіший за людину? (О. Гончар.) 3. Добре нам мати на світі хорошого *друга, друзів — ще краще. (Af. Рильський.) 4. Треба <Ілову ніжності додати, щоб уміло друзів пригортати. (Af. Син-гаївський.) 5. Товариство не для користі вибираю, а для душі. (П. Дороиіко.) 6. Чи є слова, якими гоять рани? (/. Жиленко.)

Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними і безпомічними. «Ти – мені, я – тобі», - чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!»

«З усіх утрат втрата часу найтяжча», - писав великий Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі?

Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання – а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, Інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов оточуючим раптом схаменулись, озирнулись – довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, - задумуємося тоді, - живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодо душевного тепла. Жахаюся самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі!

Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших – гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно.

Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників.

Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок.

Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Якщо ви когось відважилися прогнати від свого порога, робіть це тому, що заслуговує, а не тому, що затримає вас на мить. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодо всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню.

Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім.

Оскільки самотність все частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо у життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!

Объяснение: