Якось я залишився вдома один. Робити було зовсім нічого, і тому я вирішив подивитись телевізор. Взагалі-то я не дуже люблю його дивитись і проводжу вільний час із друзями або за гарною книжкою, але сьогодні гуляти було холодно, а книжка, як на зло, скінчилась. Я перемикав з одного канала на інший, поки не знайшов програму, в якій розповідалось про різні країни. Програма мене дуже зацікавила. Я почув багато про Великобританію, США та Австралію. Ведучий розповідав про географічне розташування країн, про їх історію, традиції, про політичне становище. Було сказано і про високий економічний розвиток цих країн. Коли програма скінчилась, я вимкнув телевізор та подумав, що, мабуть, жителі цих країн пишаються тим, що живуть там. У той самий час мені спало на думку поміркувати трохи, чи можу я пишатись своєю країною.
Наша Батьківщина знаходиться майже у самому центрі Європи, а якщо бути точним, то географічний центр Європи знаходиться недалеко від міста Рахів, що в Закарпатській області. Якщо спробувати згадати історію нашої країни, то можна виявити, що вона налічує вже понад тисячу років. Щоправда, спочатку вона входила до держави Київська Русь, яка з'явилась ще за багато років до того, як утворилась Росія. Як я пам'ятаю, Росія виникла тому, що деякі жителі Київської Русі не хотіли підкорятись її законам та втекли у східні ліси, де і побудували нове царство. Наші предки українці були хоробрими воїнами, вони завжди бились за свою країну, поки останній воїн ще міг держати у руках спис та булаву. У нашій історії присутні такі славетні імена князів, як Олег, Мстислав, Володимир, Ярослав, княгиня Ольга. Відомо, що Володимир охрестив руський народ у християнську віру, Ярослав прославився тим, що за часів його правління в нашій країні було збудовано багато храмів та бібліотек, а княгиня Ольга була мудрою та сміливою жінкою, яка справедливо використовувала надану їй владу. Коли пригадую часи козацтва, на думку спадають імена славетних гетьманів Хмельницького та Мазепи, які зробили Україну сильною та прославили на весь світ.
Дивіться також
Окрім славетного минулого, у нас багато чудових традицій. У ніч перед Різдвом молодь співає колядки, на Великдень наші матусі та бабусі печуть смачні паски та освячують їх у церкві, і це я вам нагадав лише дві, а як їх багато! На жаль, у великих містах люди поступово забувають деякі з них, але в селах більшості традицій завжди дотримуються і поважають їх.
На мою думку миролюбність , прихильність , доброта – ці високі людські якості вважалися надзвичайно цінними з глибокої давнини і в усі часи. І навіть у наші дні , коли у світі , здається , правлять всепоглинаюча агресія і жадібність , добро , все ж існує , і ця свідомість зігріває душі тих , хто цілком відкритий моральним цінностям , хто прагне до кращого і не сприймає для себе іншого кредо , ніж честь , гідність і благородство.
Однак не даремно стверджували стародавні , що до кожного вчинку людини прикріплено дзеркало , і злість неодмінно обернеться злістю , а добрі діяння завжди повернуться добром.
Я вважаю що , цей постулат не можна зрозуміти занадто буквально , очікуючи , що хороший вчинок повинен повернутися негайно . Насправді ж очікування добра у відповідь на добро – не є прагнення егоїстичне , його не можна сприймати як якусь угоду з вищими силами , прагнучи здійснити добрий вчинок лише в надії на щедру нагороду.
Мені хотілося щоб, доброта ніколи не покидала людину , щоб її життя було зігріте теплим і гідним ставленням оточуючих людей , треба навчитися робити добро просто так , без будь-якої надії на подяку , з найчистішими і безкорисливими намірами , створивши свій власний б життя і думок . До тому , хто жадає до дати мудру пораду або просто вислухати і зрозуміти іншого – справжнє призначення людини, що живе в соціумі.
Отже , можна дійти висновку щоб дії людини носили лише позитивний і творчий характер , були спрямовані на до нужденним , треба думати лише про хороше, направляти свої думки в потрібне русло , намагатися огороджувати свій розум від жадібних і злісних помислів , і тоді звичка робити навколишньому світу добро стане другою натурою , і лише таке життя можна назвати справжнім духовним життям.
Пишаюся тим, що я українець
Якось я залишився вдома один. Робити було зовсім нічого, і тому я вирішив подивитись телевізор. Взагалі-то я не дуже люблю його дивитись і проводжу вільний час із друзями або за гарною книжкою, але сьогодні гуляти було холодно, а книжка, як на зло, скінчилась. Я перемикав з одного канала на інший, поки не знайшов програму, в якій розповідалось про різні країни. Програма мене дуже зацікавила. Я почув багато про Великобританію, США та Австралію. Ведучий розповідав про географічне розташування країн, про їх історію, традиції, про політичне становище. Було сказано і про високий економічний розвиток цих країн. Коли програма скінчилась, я вимкнув телевізор та подумав, що, мабуть, жителі цих країн пишаються тим, що живуть там. У той самий час мені спало на думку поміркувати трохи, чи можу я пишатись своєю країною.
Наша Батьківщина знаходиться майже у самому центрі Європи, а якщо бути точним, то географічний центр Європи знаходиться недалеко від міста Рахів, що в Закарпатській області. Якщо спробувати згадати історію нашої країни, то можна виявити, що вона налічує вже понад тисячу років. Щоправда, спочатку вона входила до держави Київська Русь, яка з'явилась ще за багато років до того, як утворилась Росія. Як я пам'ятаю, Росія виникла тому, що деякі жителі Київської Русі не хотіли підкорятись її законам та втекли у східні ліси, де і побудували нове царство. Наші предки українці були хоробрими воїнами, вони завжди бились за свою країну, поки останній воїн ще міг держати у руках спис та булаву. У нашій історії присутні такі славетні імена князів, як Олег, Мстислав, Володимир, Ярослав, княгиня Ольга. Відомо, що Володимир охрестив руський народ у християнську віру, Ярослав прославився тим, що за часів його правління в нашій країні було збудовано багато храмів та бібліотек, а княгиня Ольга була мудрою та сміливою жінкою, яка справедливо використовувала надану їй владу. Коли пригадую часи козацтва, на думку спадають імена славетних гетьманів Хмельницького та Мазепи, які зробили Україну сильною та прославили на весь світ.
Дивіться також
Окрім славетного минулого, у нас багато чудових традицій. У ніч перед Різдвом молодь співає колядки, на Великдень наші матусі та бабусі печуть смачні паски та освячують їх у церкві, і це я вам нагадав лише дві, а як їх багато! На жаль, у великих містах люди поступово забувають деякі з них, але в селах більшості традицій завжди дотримуються і поважають їх.
На мою думку миролюбність , прихильність , доброта – ці високі людські якості вважалися надзвичайно цінними з глибокої давнини і в усі часи. І навіть у наші дні , коли у світі , здається , правлять всепоглинаюча агресія і жадібність , добро , все ж існує , і ця свідомість зігріває душі тих , хто цілком відкритий моральним цінностям , хто прагне до кращого і не сприймає для себе іншого кредо , ніж честь , гідність і благородство.
Однак не даремно стверджували стародавні , що до кожного вчинку людини прикріплено дзеркало , і злість неодмінно обернеться злістю , а добрі діяння завжди повернуться добром.
Я вважаю що , цей постулат не можна зрозуміти занадто буквально , очікуючи , що хороший вчинок повинен повернутися негайно . Насправді ж очікування добра у відповідь на добро – не є прагнення егоїстичне , його не можна сприймати як якусь угоду з вищими силами , прагнучи здійснити добрий вчинок лише в надії на щедру нагороду.
Мені хотілося щоб, доброта ніколи не покидала людину , щоб її життя було зігріте теплим і гідним ставленням оточуючих людей , треба навчитися робити добро просто так , без будь-якої надії на подяку , з найчистішими і безкорисливими намірами , створивши свій власний б життя і думок . До тому , хто жадає до дати мудру пораду або просто вислухати і зрозуміти іншого – справжнє призначення людини, що живе в соціумі.
Отже , можна дійти висновку щоб дії людини носили лише позитивний і творчий характер , були спрямовані на до нужденним , треба думати лише про хороше, направляти свої думки в потрібне русло , намагатися огороджувати свій розум від жадібних і злісних помислів , і тоді звичка робити навколишньому світу добро стане другою натурою , і лише таке життя можна назвати справжнім духовним життям.