Літо видалося дуже спекотним. Я і моя родина влітку збиралися поїхати на море, проте через занадто високу температуру ми вирішили, що це не кращий вид відпочинку зараз. Натомість батько запропонував поїхати до літнього лісу: наче б то там буде прохолодно, тихо та затишно. Ми з радістю погодилися, адже взимку ми їздили туди кататися на лижах та ковзанах. Це будо так весело. Із задоволенням згадую зимовий, повний снігу, ліс. Зима видалася холодною: ми були змушені швидко поїхати додому, але, сподіваюся, сьогодні нічого не завадить нашому відпочинку.
Ораторське мистецтво виникло в Елладі, звідти поширилося на Стародавній Рим, а згодом — в новочасну Європу. У братських школах барокової доби риторика (наука красномовства) була обов’язковою дисципліною. До неї входила поетика, що викладалася як один з навчальних предметів “семи вільних мистецтв”. Студентів Києво-Могилянської академії заохочували до написання та проголошення “орацій”, а викладачів — до розробок стилістики. Пізніше риторика втратила своє первісне значення — її почали тлумачити як мовлення зовні привабливе, але позбавлене внутрішнього змісту… Неоднозначно сприймається риторика і сьогодні. Для одних красномовство — суспільна мірка, один із критеріїв оцінювання особистості; для інших — річ маловідома, а то й зовсім незнана.
Щодо мене, то я — за риторику в школі, у вищих навчальних закладах (хай там готують інженерів, космонавтів, вчителів чи програмістів). Бо кожен повинен уміти “красно” говорити, будь-яке питання за будь-яких обставин викласти струнко, логічно, пам’ятливо, переконливо й у гідному виконанні. Для цього треба знати багато — історію і філософію, закони і цивільне право, літературу, мистецтво. І вміти треба багато — встигати стежити за рухами тіла, і за виразом обличчя, і за жестами, і за звуками та відтінками голосу…
І пам’ять треба мати чудову — скарбницю знань. Ловлю себе на тому, що погоджуюся з усіма думками Цицерона — мудрий був чоловік. Чи не так? Кажуть, що кожен із нас в душі трохи поет. А як казав мудрець, “…між поетом і оратором багато спільного: безліч в прикрашання промови у них схожі й однаково доступні. Правда, поет більш скупий у ритмі й більш вільний у вживанні слів”.
Щодо мене, то я — за риторику в школі, у вищих навчальних закладах (хай там готують інженерів, космонавтів, вчителів чи програмістів). Бо кожен повинен уміти “красно” говорити, будь-яке питання за будь-яких обставин викласти струнко, логічно, пам’ятливо, переконливо й у гідному виконанні. Для цього треба знати багато — історію і філософію, закони і цивільне право, літературу, мистецтво. І вміти треба багато — встигати стежити за рухами тіла, і за виразом обличчя, і за жестами, і за звуками та відтінками голосу…
І пам’ять треба мати чудову — скарбницю знань. Ловлю себе на тому, що погоджуюся з усіма думками Цицерона — мудрий був чоловік. Чи не так? Кажуть, що кожен із нас в душі трохи поет. А як казав мудрець, “…між поетом і оратором багато спільного: безліч в прикрашання промови у них схожі й однаково доступні. Правда, поет більш скупий у ритмі й більш вільний у вживанні слів”.