- А ці абрикоси і всередині жовті чи тільки зверху? - Хтозна. Я тільки кісточку бачив: гостренька така з одного боку, а з другого тупіша... - Мені здається, що вони гарячі. Оце ніч, а вони гарячі... - По-моєму, вони в пушку, еге ж? - Хтозна... Скоро ось взнаємо. Вогонь почав пригасати. Тільки жарок ще грав і мінився. - Ану, Па', сходи ще ти подивися за Штокалом, твоя черга, — сказав Сипка. Прислухався. - Цсс, наче хтось іде, — зашепотів. — О, чуєш? Угорі справді щось наче протупало і зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в наше багаття, і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голови, але після вогню не бачили й на крок від себе. - Не бійтеся, це я, — хрипко сказав хтось ізгори. До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав... Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами... - Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спать хочеться. — Штокало дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота.
Назвіть мовні особливості (стилістичні маркери): морфологічні, лексичні, синтаксичні, ілюструючи їх цитатами з тексту. (Наприклад, вказуючи стилістичний маркер лексичного рівня мови “наявна наукова термінологія”, виписати у дужки усі слова, що Ви вважаєте термінами). 0
Чекае дощ зірватися щомиті Я дуже люблю дощі. Вони такі різні, несхожі один на одного: є дрібні холодні дощі, що йдуть цілими днями пізно восени, а є короткі теплі літні зливи, що вмивають дерева та траву, напувають спраглу землю. Влітку дощ особливо тішить, особливо після посухи. Влітку іноді незадовго перед дощем я відчуваю своєрідне передчуття дощу. Визирну у вікно - а там хмари поступово скупчуються, з білих стають свинцево-сірими. Нарешті віє вологою. Дощ, як то кажуть, "назріває". Ось-ось зірвуться з неба перші важкі краплі і впадуть на землю, вкриту пилом. Ця мить завжди приходить несподівано. Тільки що дощу не було - і ось він вже йде, стукотить по підвіконню, і тече дощова вода по склу вікна. Скоро дощ пройде, і на небі з'явиться веселка.
- Хтозна. Я тільки кісточку бачив: гостренька така з одного боку, а з другого тупіша...
- Мені здається, що вони гарячі. Оце ніч, а вони гарячі...
- По-моєму, вони в пушку, еге ж?
- Хтозна... Скоро ось взнаємо.
Вогонь почав пригасати. Тільки жарок ще грав і мінився.
- Ану, Па', сходи ще ти подивися за Штокалом, твоя черга, — сказав Сипка. Прислухався.
- Цсс, наче хтось іде, — зашепотів. — О, чуєш?
Угорі справді щось наче протупало і зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в наше багаття, і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голови, але після вогню не бачили й на крок від себе.
- Не бійтеся, це я, — хрипко сказав хтось ізгори.
До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав... Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами...
- Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спать хочеться. — Штокало дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота.
Назвіть мовні особливості (стилістичні маркери): морфологічні, лексичні, синтаксичні, ілюструючи їх цитатами з тексту. (Наприклад, вказуючи стилістичний маркер лексичного рівня мови “наявна наукова термінологія”, виписати у дужки усі слова, що Ви вважаєте термінами).
0
Я дуже люблю дощі. Вони такі різні, несхожі один на одного: є дрібні холодні дощі, що йдуть цілими днями пізно восени, а є короткі теплі літні зливи, що вмивають дерева та траву, напувають спраглу землю. Влітку дощ особливо тішить, особливо після посухи. Влітку іноді незадовго перед дощем я відчуваю своєрідне передчуття дощу.
Визирну у вікно - а там хмари поступово скупчуються, з білих стають свинцево-сірими. Нарешті віє вологою. Дощ, як то кажуть, "назріває". Ось-ось зірвуться з неба перші важкі краплі і впадуть на землю, вкриту пилом. Ця мить завжди приходить несподівано. Тільки що дощу не було - і ось він вже йде, стукотить по підвіконню, і тече дощова вода по склу вікна. Скоро дощ пройде, і на небі з'явиться веселка.