Школьные сочинения на тему «Осень» / «Наступила осени». Приведенные ниже тексты служат лишь в качестве примера.
Сочинение на тему осень
2 КЛАСС3 КЛАСС4 КЛАСС5 КЛАСС6 И 7 КЛАСС
Сочинения «Золотая осень»Сочинения «Лес осенью»«Осень - любимое время года»Описание «Осени»«Осень в моем городе»
«Осень» — сочинение
Прекрасная и чудесная пора – осень. Она дарит последние теплые дни в году, окрашивает все вокруг в удивительные и сказочные цвета. Мы идем в школу, где нам предстоит получить новые знания и встретить старых друзей. Я очень люблю осень, ведь она всегда дарит новые впечатления и приключения.
Три осенних месяца совершенно не похожи друг на друга. Сентябрь – теплый и красивый, октябрь – прохладный и дождливый, а ноябрь – морозный и холодный. Но все они несут нам что-то новое. Мне нравится каждый из них по-своему. Именно осень дарит нам бабье лето и проливные грозы, первые морозы и последнюю теплоту.
Осенью природа готовится к зимнему отдыху. Лесные жители запасаются провизией, а деревья сбрасывают листья. Люди убирают урожай с полей и огородов. Осень очень богата на различные дары природы. Спелые яблоки и груши, большие тыквы и вкусная морковь, полезные орехи. Все это дарит нам эта пора года. Очень часто осень называют богатой и щедрой. Солнце еще согревает землю, а проливные дожди умывают деревья и цветы.
Я люблю ходить по опавшим листьям, собирать каштаны и гулять по осеннему лесу. Мне иногда кажется, что когда приходит осень, то к нам в двери стучится сказка. И вот уже деревья оживают и собираются на осенний бал. Все они в пышных и нарядных платьях. А листья кружатся и летят на землю плавно и легко. Цветы устраивают свои балы. Каждое растение ждет зимы и наслаждается последними днями солнечного тепла.
Конец осени приходит в ноябре. На землю летят первые снежинки, а воздух становится морозным и холодным. Вся природа встречает зиму. С грустью я буду вспоминать паутинки бабьего лета, букет из пожелтевших листьев и осенние праздники в школе. Но осень приходит каждый год. Снова дарит нам свое великолепие и красоту. И все люди с нетерпением ждут эту пору урожаев и веселья.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
Главная › Сочинения на тему «Осень»
Сочинения на тему «Осень»
Школьные сочинения на тему «Осень» / «Наступила осени». Приведенные ниже тексты служат лишь в качестве примера.
Сочинение на тему осень
2 КЛАСС3 КЛАСС4 КЛАСС5 КЛАСС6 И 7 КЛАСС
Сочинения «Золотая осень»Сочинения «Лес осенью»«Осень - любимое время года»Описание «Осени»«Осень в моем городе»
«Осень» — сочинение
Прекрасная и чудесная пора – осень. Она дарит последние теплые дни в году, окрашивает все вокруг в удивительные и сказочные цвета. Мы идем в школу, где нам предстоит получить новые знания и встретить старых друзей. Я очень люблю осень, ведь она всегда дарит новые впечатления и приключения.
Три осенних месяца совершенно не похожи друг на друга. Сентябрь – теплый и красивый, октябрь – прохладный и дождливый, а ноябрь – морозный и холодный. Но все они несут нам что-то новое. Мне нравится каждый из них по-своему. Именно осень дарит нам бабье лето и проливные грозы, первые морозы и последнюю теплоту.
Осенью природа готовится к зимнему отдыху. Лесные жители запасаются провизией, а деревья сбрасывают листья. Люди убирают урожай с полей и огородов. Осень очень богата на различные дары природы. Спелые яблоки и груши, большие тыквы и вкусная морковь, полезные орехи. Все это дарит нам эта пора года. Очень часто осень называют богатой и щедрой. Солнце еще согревает землю, а проливные дожди умывают деревья и цветы.
Я люблю ходить по опавшим листьям, собирать каштаны и гулять по осеннему лесу. Мне иногда кажется, что когда приходит осень, то к нам в двери стучится сказка. И вот уже деревья оживают и собираются на осенний бал. Все они в пышных и нарядных платьях. А листья кружатся и летят на землю плавно и легко. Цветы устраивают свои балы. Каждое растение ждет зимы и наслаждается последними днями солнечного тепла.
Конец осени приходит в ноябре. На землю летят первые снежинки, а воздух становится морозным и холодным. Вся природа встречает зиму. С грустью я буду вспоминать паутинки бабьего лета, букет из пожелтевших листьев и осенние праздники в школе. Но осень приходит каждый год. Снова дарит нам свое великолепие и красоту. И все люди с нетерпением ждут эту пору урожаев и веселья.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.