Кажуть, що людина за своє життя повинна посадити дерево, побудувати будинок і виростити дитину. Про будинки й дітей мені ще, мабуть, ранувато думати. А ось про дерева... Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені! Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені. Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати. Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося. «Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
Тема: зображення власного ставлення поета до важкого кріпацького життя на Україні.
Вірш умовно можна поділити на три частини, кожна з яких має свій мотив: заповіт поета поховати його на батьківщині, спонукання народу скинути пута неволі, палкий заклик побудувати вільну країну в сім'ї народів.
Провідний мотив: заклик до українського народу визволитися від гніту заради щасливого майбутнього.
Основна думка: «і мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом».
Ідея: віра поета у краще майбутнє для свого народу.
Контраст: «полину до самого Бога молитися... а до того я не знаю Бога».
Тлумачення контрасту сучасними дослідниками творчості Т. Шевченка: «Після смерті поета його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною».
Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені!
Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені.
Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати.
Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося.
«Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
Тема: зображення власного ставлення поета до важкого кріпацького життя на Україні.
Вірш умовно можна поділити на три частини, кожна з яких має свій мотив: заповіт поета поховати його на батьківщині, спонукання народу скинути пута неволі, палкий заклик побудувати вільну країну в сім'ї народів.
Провідний мотив: заклик до українського народу визволитися від гніту заради щасливого майбутнього.
Основна думка: «і мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом».
Ідея: віра поета у краще майбутнє для свого народу.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: громадянська.
Художні засоби.
Епітети: «лани широкополі», «злою кров'ю», «сім'ї великій, …вольній, новій», «незлим тихим словом».
Постійні (сталі) епітети: «степу широкого», «Вкраїні милій», «синєє море», «вражою кров'ю».
Індивідуально-авторський епітет: «Дніпро ревучий».
Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров».
Метафора: «полину до … Бога», «кров'ю волю окропіте».
Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «… Бога».
Повтори (тавтологія): «реве ревучий», «…в сім'ї великій, сім'ї...».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Як …».
Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров'ю волю окропіте».
Звукопис: «Дніпро реве».
Контраст: «полину до самого Бога молитися... а до того я не знаю Бога».
Тлумачення контрасту сучасними дослідниками творчості Т. Шевченка: «Після смерті поета його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною».