Одного разу ми завітали в гості до знайомої художниці. Скільки цікавого побачили ми в її оселі, оздобленої в українському народному стилі! Найбільше мене здивувала і зацікавила велика колекція писанок, які були неймовірно гарні і всі різні. Я поцікавилась у господині, як вона їх робить, і вона розпочала захоплюючу’розповідь про таємниці писанкарства. Писанки розписують воском. Віск на писанку наноситься за до писачка, який можна змайструвати із залізного наконечника звичайної шнурівки. Чим меншою буде дірочка, з якої витікає розігрітий віск, тим тоншою буде лінія на писанці. Після цього треба взяти дерев’яний патичок, випалити в ньому дірочку розпеченим шилом. Зачерпуємо писачком гарячий віск і закрапуємо ним спочатку ті цяточки на яєчку, які мають залишатися білими. Після цього яйце занурюємо в найсвітлішу (жовту) фарбу. Коли писанка обсохне, по жовтому тлі вкриваємо воском ті цятки, які мають залишитися жовтими. Далі, якщо ми хочемо зелених цяток, умочуємо сірничок в зеленку і малюємо на яєчку зелені цятки, які відразу закрапуємо воском. Потім занурюємо яєчко в червону фарбу. По червоному тлі закапуємо воском ті цятки, які залишаються червоними. Нарешті, тло забарвлюємо якоюсь найтемнішою фарбою — вишневою чи, скажімо, чорною. Ось і все. Тепер писанку покладемо на цвяшки, вбиті в дерев’яну дошку, і ставимо в не дуже гарячу духовку. Коли віск почне розм’якати, обережно стираємо його м’якою тканиною. Ось так робиться красуня писанка-крапанка.
Але для того щоб писанки краще зберігалися, з них видувають білок і жовток. Ось таку цікаву розповідь про те, як робиться писанка, ми почули від майстрині. Я вирішила теж до Великодня зробити подарунки своїм рідним і розмалювати писанки-крапанки.
Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров ллється понад Дніпром через Виговського і через навіженого Юруся Хмельниченка, що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері, то він аж за голову вхопився. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалось. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. А якби років п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сиділо по Вкраїні тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити: кинувся до Шрама і поціловав його в коліно. Жаловались миряне і попи благочестивії тілько далеким своїм землякам — козакам запорозьким, которі, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою самі з себе вибирали і гетьману коронному узяти себе за шию не давали. Як уже не вмудрялись, щоб погасити теє полом'я! У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище.
Але для того щоб писанки краще зберігалися, з них видувають білок і жовток. Ось таку цікаву розповідь про те, як робиться писанка, ми почули від майстрині. Я вирішила теж до Великодня зробити подарунки своїм рідним і розмалювати писанки-крапанки.