Ніколи раніше не малював Тарас олією. Звик до акварелі, виходило непогано.А що як спробувати написатиолією автопортрет? Кажуть, самого себе малювати важко. Ніби й знаєш себе добре, а спробуй передати на полотні свій характер, настрій, показати усе, що в тебе на душі... Тарас відчинив навстіж вікно, поставив біля себе велике дзеркало. Пильно й прискіпливо почав роздивлятися кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше. Зробив підмальовок, тоді узявся за пензлі. Невдовзі з темного овалу полотна виступило бліде й змарніле юнацьке обличчя. Тарас нещодавно перехворів, тому очі глибоко позападали, вилиці виступали чіткіше. Глибока втома зачаєна у невеликих темних очах юнака. Різкою зморшкою перерізане високе світле чоло. Гірко переломлені вуста. Безрадісний вираз застиг на блідому обличчі. Тарасові — двадцять шість. Лише два роки минуло, як він викуплений з кріпацтва. Та мучаться у рабстві сестри й брати. Скільки кривди й горя навкруги! Стрімкий поворот голови, енергійний рух портретованого назустріч глядачеві засвідчує силу духу й незламність. Адже вийшов уже перший Тарасів «Кобзар». Уже відчув юнак у собі силу таланту поета, а тепер ось перед мольбертом і художника! Робота посувалася швидко. Тарас малював натхненно й упевнено. Тоді поклав пензля, відступив від портрета й почав пильно роздивлятися самого себе.
На пасіці На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках. На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу. Невеличка пасіка стояла в балці. На косогорі в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною. Коло пасіки росли старі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі. Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи. Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці. Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка Любка принесла дідові харч з клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку. А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм глухим гуком. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Косе сонячне проміння обливало сивого діда червонястим світом
Тарас відчинив навстіж вікно, поставив біля себе велике дзеркало. Пильно й прискіпливо почав роздивлятися кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше.
Зробив підмальовок, тоді узявся за пензлі. Невдовзі з темного овалу полотна виступило бліде й змарніле юнацьке обличчя. Тарас нещодавно перехворів, тому очі глибоко позападали, вилиці виступали чіткіше.
Глибока втома зачаєна у невеликих темних очах юнака. Різкою зморшкою перерізане високе світле чоло. Гірко переломлені вуста. Безрадісний вираз застиг на блідому обличчі.
Тарасові — двадцять шість. Лише два роки минуло, як він викуплений з кріпацтва. Та мучаться у рабстві сестри й брати. Скільки кривди й горя навкруги!
Стрімкий поворот голови, енергійний рух портретованого назустріч глядачеві засвідчує силу духу й незламність. Адже вийшов уже перший Тарасів «Кобзар». Уже відчув юнак у собі силу таланту поета, а тепер ось перед мольбертом і художника!
Робота посувалася швидко. Тарас малював натхненно й упевнено. Тоді поклав пензля, відступив від портрета й почав пильно роздивлятися самого себе.
На пасіці
На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках.
На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу.
Невеличка пасіка стояла в балці. На косогорі в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.
Коло пасіки росли старі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі.
Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи.
Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці.
Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з нього очей. Дочка Любка принесла дідові харч з клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку.
А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм глухим гуком. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Косе сонячне проміння обливало сивого діда червонястим світом