На передньому плані картини "Зима" молоді люди - хлопець і дівчина йдуть разом. Одежа відображає культуру українського народу.Саме так і виглядали люди в той час.Х Хлопець в національній українській шапці чорного кольору. Дівчина в розписаній хустці червоного кольору. Обоє підв'язані по традиції червоним поясом.Вони йдуть в гості адже про це говорить згорток насиченого білого в оранжеву крапочку кольору. Можна припустити що художник відобразив одне з зимових свят.
Природа посміхалася і розквітала. А ще вона слухала різні звуки. Взимку-то Природа жила в тиші. Але ось навесні...
Бадьорить звучання капелі, срібне дзюрчання струмка, святкові звуки птахів – так мало в світі звуків!
Все йшло до того, що настане тепло, і Природа змінить свій непоказний зимовий наряд на пишне легке вбрання. Але раптом...Хуртовини та морози повернулися. Холодні вітри знов відчули свою силу.
— Ах ти, обманщиця, Рання Весна! – сказала Природа. Тільки я налаштувалася на весняне тепло, а ти знову пустила Зиму на поріг?
І тут заговорило Сонечко.
— Не ображайся, Природа, на Ранню Весну. Вона завжди така, зі своїми витівками. То погреет, то приморозить. Немає у неї ще поки силушки потрібною. Зачекай трохи, і благодатне тепло не змусить себе чекати!
Ми з друзями збирались походити по калюжам ,після дощу.Мама дістала татову дитячу куртку ,яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до дрцзів.Я зівсно її зняв ,бо подумав що друзі глузуватимуть з мене.А надворі було холодно.Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку".Але сміх друзів також був важливим.Мені все було холодно і холодно.Звісно я простудився , але все - таки розпові матусі про цю історію .Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше.
А за вікнами плакав дощ