. Над дієсловами надпішіть перехідн. чи неперехідне. Харків Чи вам, наші читачі, коли - небудь трапилося чути або ж читати козацькі списки 17 століття. Ну й цікаві імена траплялися в цих списках. От хоча б оце... Харко ! Виявляється, це пестливе ім'я від Харитон! Так - от, легенда розповідає, що один козак Харко уподобав собі місце там, де зливаються річки Харків, Лопань та Уда. Від цього першого поселенця й назвали потім місто: Харко - Харків. А може, за назвою річки ? Може... Є така думка. Врешті, ще одна версія існує : ніби Харків - це видозмінена назва половецької стоянки «Шарукань». «Шаруа»- в тюркських мовах означає скотар, а «кан»- це привал, стоянка. Може, колись «Шарукань» і була стоянкою скотаря. А тепер Харків - велике промислове місто, що в 1918-1934 рр. було столицею України

Третє тисячоліттяПоколінню, що переступає рубіж третього тисячоліття, випала щаслива нагода. Хай умоглядно, але все ж відчути себе причетним до таких грандіозних  історичних перетворень, як  зміна  епох.Звісно, наївно  і безпідставно чекати від віку, що настає, якихось несподіваних механічних нововведень, покликаних до невпізнанності змінити  життя,  чи  тішити  себе  надією  на  раптовий  наплив  незбагненних добрих  див. Мова про  інше:  волею  долі,  свідомо чи несвідомо, нам  дано відчути саму атмосферу цього незвичного часу. Об’єктивна реальність складається таким чином, що мимохіть заполонює свідомість уявленнями масштабними — від прадавнини до неозорого майбутнього.У жодному разі не претендуючи на всезагальність і всесприйнятність, висловлюю  припущення, що  все-таки  більшість  із  нині  сущих  певним чином  реалізує  своє  минуле,  покладаючи  одночасно  привабливі  сподівання  на  грядуще.  це  абсолютно  нормальний  процес  своєрідного  пошуку смислу буття. Безперечно, кожному хочеться мати у своїх активах якомога більше добрих справ, адже це основний (якщо не єдиний) критерій доцільності  існування. Молодою країною вступила на неоглядний путь майбутніх віків незалежна Україна. Плани у неї — величні. Підстави  тому — велична  історія.

З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.