Надо из этого текста сделать план, выписать безполучникови реченя, потом разобрать 2 предложения безполуч підприємці-патріоти завдяки діяльності відомих українських підприємців яхненків і симиренків в україні у середині xix ст. почали активно розвиватися бурякосіяння та цукрове виробництво. цукрові заводи стали годувальниками сотень тисяч робітників, де вчорашні безземельні селяни із різних куточків російської імперії знаходили заробіток. характерно, що умови праці робітників і службовців на заводах фірми «брати яхненки-симиренко» порівняно з іншими підприємствами суттєво відрізнялися. робота там оплачувалася вище, не була такою виснажливою, а кожний працівник мав певний соціальний захист. усі користувалися безплатною лікарнею, мали право навчати дітей у школі й технічному училищі, відвідувати бібліотеку, харчуватися в заводській їдальні й купувати товари в місцевих магазинах за зниженими цінами. робітники, які працювали тривалий час, отримували від фірми пенсію, цим правом користувалися й ті, хто захворів під час роботи на підприємстві. між керівництвом заводів і робітниками панувала атмосфера доброзичливості, довіри і взаєморозуміння. начальники, які самі вийшли з кріпаків, завжди шанобливо ставилися до своїх підлеглих; і в побуті, і на виробництві спілкувалися з усіма рідною українською мовою. українською мовою навіть писали документи. улітку 1859 р. городищенські цукрові заводи та садибу платона симиренка і кіндрата яхненка відвідав тарас шевченко. поет до глибини душі був зворушений такою діяльністю українських патріотів. після побаченого й почутого великий кобзар написав на дверях симиренківської оранжереї: о люди! люди небораки! нащо здалися вам царі? нащо здалися вам псарі? ви ж таки люди, не собаки! платон симиренко, дізнавшись про матеріальну скруту поета й про труднощі з виданням «кобзаря», запропонував свою фінансову . так, останнє прижиттєве видання «кобзаря» т. шевченка (1860) було здійснене на кошти цього благодійника, який виділив поету кредит у розмірі 1000 карбованців на дуже вигідних умовах. крім того, симиренко на цю суму викупив левову частку видання і безкоштовно поширив книжку серед працівників своїх заводів і селян. молодший брат платона, василь симиренко, п'ятдесяти років підтримував українську культуру, літературу та наукові дослідження, виділяючи щорічно 10 відсотків прибутків зі свого цукрового заводу. василь симиренко не шкодував особистих коштів на підтримку практично всіх українських друкованих видань, проведення великомасштабних національних актів і щедру благодійність для української студентської молоді. підприємець першим у російській імперії заснував фонд підтримки української літератури, культури і науки. ця організація надавала матеріальну багатьом письменникам. перед смертю благодійник заповів увесь свій капітал і нерухоме майно на суму понад 10 мільйонів карбованців українському національному руху. унікальна в історії україни співпраця діячів культури, науки, літератури з підприємцями, започаткована фірмою «брати яхненки-симиренко», дала б значно більші результати і тривала б довше, якби не була розтоптана й знищена царським самодержавством. національно-патріотична діяльність власників фірми завжди перебувала під пильною увагою влади і кваліфікувалася як вельми небезпечна для російської імперії та самодержавства. для знищення промисловців-патріотів і їх дітища — величезних городощенських цукрових заводів — влада застосувала всі посильні методи: шантаж, крадіжки, позбавлення кредитів, поліцейські репресивні заходи. після арешту й подальшого відправлення до сибіру сина платона симиренка, левка, та страти андрія желябова (зятя семена яхненка) доля заводів була вирішена. їх продали на злам, підірвавши економічні інтереси україни й залишивши без роботи тисячі працівників. отак царська влада розправилася з першими українськими промисловцями-патріотами й знищила центр національного відродження україни. одначе вітчизняна культура і національні ідеї продовжували жити, отримуючи матеріальну підтримку від василя симиренка й створеного ним фонду. в україні й далі розвивалося бурякосіяння та цукрове виробництво — галузі, які започаткували й розвинули великі підприємці-патріоти симиренки і яхненки (за п. вольвачем).
Відповідь:Природу потрібно берегти - тому, що вона нас "береже"!
На мою думку, природа - це дорогоцінний скарб. Ми живемо нею, дихаємо нею, вона для нас - все. Але не всі люди це розуміють, і тому забруднюють повітря, озера, ставки, висушують болота, зрубують дерева, а зрубане дерево не поповнить наше повітря киснем, не прихистить влітку від пекучого сонячного проміння, тому не можна бездумно рубати ліси. . Природа - найцінніше у цьому світі . Краса природи милує наш погляд і заспокоює.
Детальніше - на -
Пояснення:
Про це подумалося прохолодного лютневого зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною "краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує сподіватися саме на неї...
Все це відтворило в моїй пам’яті один епізод, який запам’ятавсяназавжди. Перебуваючи на виставці молодих запорізьких фотографів, мені спала на думку ідея поспілкуватися з одним із учасників. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочаларозмову з митцем і якось спонтанно зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, узавершення розмови я задалаключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Усупереч моїм очікуванням, фотохудожник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд коли - небудь врятує». В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. У душі виникло величезне розчарування- фотохудожник, творець прекрасного,і він не вірить украсу! У будь-якому разі в порятунок красою...
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо один на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо незовсім любимуроботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Анасправді:вона рятуєнас?..
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалося, що духовні цінності втратили будь-якийсмисл, він написав:«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона-краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у дизгармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині.Нам відомо, що Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити.
На мою думку, найвідоміший афоризм «Краса врятує світ» - дещо неточний, бокраса не врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його рятувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші поверталилюдей до життя.
Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?
Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Чоловіки купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Жінкироблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам. Віскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм ра