надо прям сейчас!! Записати речення, підкреслити в них сполучники, визначити їх вид за будовою та за вживання. Сонце зайшло, проте ще було видно.

Вітерець весняний тихесенько дише, немов діточок до сну колише.

Далечінь то бралася золотим полиском надвечір’я, то горіла синім вогнем, то куталася у фіолетові сутінки.

Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.

Паразитичні безхребетні Близько 1000 видів, переважно з витягнутим овальним або грушоподібної тілом, складають клас джгутикових (Flagellata або Mastigophora). Органели руху - джгутики, яких у різних представників классу може бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст, складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базального бичка або кінетопласт. Джгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїм рухами вихрові вири і як би «вгвинчуючись» тварину в навколишнє рідке середовище б харчування: джгутикових поділяють на мають хлорофіл і живляться автотрофно, і на які не мають хлорофілу і живляться, як інші тварини, гетеротрофних Гетеротрофи на передній стороні тіла мають особливу поглиблення - цитостом, через який при русі джгутика їжа вганяють у травну вакуоль. Ряд форм джгутикових харчується осмотичним шляхом, всмоктуючи всій поверхнею тіла розчинені органічні речовини з навколишнього середовища. Серед джгутикових зустрічаються колоніальні форми, які з різного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс). Основні паразитичні представники класу жгутикові - лишманія і лямблії. Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб - лейшманіози, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірний лейшманіоз або пендинская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз або калаазар). Переносником лейшманіозу є москіти, які заражаються при ссанні крові хворої людини або тварини. Збудник проникає в організм людини при укусі москіта. Шкірний лейшманіоз (пендинська виразка). Лейшманії проникають в шкіру людини, в клітинах якої розмножуються; виникає запальний процесс з подальшим омертвінням тканини (некроз) та утворенням виразок. Розрізняють два типу шкірного лейшманіозу: міський і сільський. При шкірному лейшманіозі міського типу зараження відбувається через хворих людей і, ймовірно, собак; збудник, потрапивши в організм людини, протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявів хвороби (інкубаційний період). Потім на місці укусу москіта (найчастіше на обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшманія), поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвивається виразка круглої форми з щільними краями та гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 - 3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки. При шкірному лейшманіозі сільського типу зараження відбувається від великої і полуденної піщанок, тонкопалого ховраха і інше. Інкубаційний період при шкірному лейшманіозі сільського типу становить від 1 тижня до 2 місяців. Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являються лейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Тривалість хвороби складає 3-6 місяців. Лікування лейшманіозу - стаціонарне. Профілактика полягає у знищенні нор гризунів (при цьому гинуть й гризуни, й москіти, що мешкають в цих норах), вилов бродячих собак, обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі і ліквідації хворих лейшманіозом тварин, а також у знищенні місць виплоду москітів.