Одного разу дівчинка втекла з дому вночі, але вона не знала де їй переночувати.Дівчатко всюди шукала місце.Вона знайшла якийсь дім та лягла спати біля нього.
Рано-вранці дівчинка прокинулася, та побачила дідуся.Він запросив дівчину в кімнату, тому що на вулиці був мороз.Старий дідусь нагодував дівчинку.Потім вона пішла у двір.
Коли дівча зайшло в двір, вона була дуже здивована.Там був навіть не двір, а цілий дворець.Дічнка чуть не впала з цієї краси. Весь двір був прикрашений лавандами, там навіть були дуже дорогі іграшки.
Вісь дім був у квітах.Мабуть цей дідусь полюбляв квіти. У всіх кімнатах були красиві підлоги та стіни.Вони були як трава и небо.В кімнатах висять багато картин.А кухня була девовижна. Мебіль була як сонце зі хмарами, а тарілки, ложки та інше, були золоті.
Дівчина попросилася з ним жити, і дідусь згодився.
Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною. що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим. мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.
Если любой пересказ то читай
Объяснение:
Одного разу дівчинка втекла з дому вночі, але вона не знала де їй переночувати.Дівчатко всюди шукала місце.Вона знайшла якийсь дім та лягла спати біля нього.
Рано-вранці дівчинка прокинулася, та побачила дідуся.Він запросив дівчину в кімнату, тому що на вулиці був мороз.Старий дідусь нагодував дівчинку.Потім вона пішла у двір.
Коли дівча зайшло в двір, вона була дуже здивована.Там був навіть не двір, а цілий дворець.Дічнка чуть не впала з цієї краси. Весь двір був прикрашений лавандами, там навіть були дуже дорогі іграшки.
Вісь дім був у квітах.Мабуть цей дідусь полюбляв квіти. У всіх кімнатах були красиві підлоги та стіни.Вони були як трава и небо.В кімнатах висять багато картин.А кухня була девовижна. Мебіль була як сонце зі хмарами, а тарілки, ложки та інше, були золоті.
Дівчина попросилася з ним жити, і дідусь згодився.