. Написання якого слова не відповідає нормам правопису?

А) неволити; Б) стежечка; В) коли;

Г) гігантські; Д) мудрісттю (О.в.одн.); Е) до снаги.

3. У якій із шести наведених груп в усіх іменниках у формі давального відмінка однини відбувається чергування кінцевого приголосного основи ?

А) Б)

коса - ко...і стріха-стрі... і

повітка - повіт...і колона - коло... і

Ганнуся — Ганну...і дорога - доро...і

В) Г)

портьєра - портьє...і Марина - Мари...і

картина - карти...і газета - газе...і

підлога - підло...і голова - голо...і

Д) Е)

свекруха - свекру...і дочка-доч...і

галера-гале...і муха-му... і

ялина - яли... і рука-ру...і

4. Знайдіть словосполучення, у якому зроблено помилку:

А) доброчинний вечір; Б) воєнне звання;

В) окраса сезону; Г) глуха ніч;

Д) ображати гідність; Е) мережа магазинів.

5. З шести варіантів значення фразеологізму «тягти лямку» виберіть правильний:

А) доживати життя;

Б) виконувати важку одноманітну роботу;

В) ловити рибу неводом;

Г) жити подружнім життям;

Д) виконувати легку приємну роботу;

Е) буксирувати автомобіль.

Отже, першоелементом моральної діяльності є вчинок.

В етиці розрізняють два підходи до розуміння суті моральної діяльності – більш широкий і більш вузький.

Згідно з першим, широким підходом, діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями.

У вужчому ж розумінні власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб’єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.

Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що, взагалі кажучи, справжній моральний вчинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті.

Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних вчинків.

Вчинок же можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються.

Беручись захищати данні цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв’язку якої заздалегідь передбачити неможливо.

Саме відсутність онтологічних гарантій щодо стверджуваних цінностей і пов’язана з цим неминучість морального ризику відрізняють вчинок від того, що називається „героїчним вчинком”, або подвигом, - діяння, спрямованого скоріше на досягнення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі.

Подвиг – зрушити з місця, „подвигнути” якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу.

Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.

За всієї своєї ризикованості справжній вчинок із самого початку несе в собі потужній моральний пафос; втручаючись у рутинний перебіг справ, він утверджує в ньому дієвість совісного суду, прерогативи вищих людських цінностей.

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...