Написать изложение к тексту над річкою і лісом засинювалось небо: здалеку-предалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувала гроза. потемніла вода в річці, зашуміли дерева, заметалися птахи. а бусли лячно замахали крильми то тут, то там по лісових болітцях. і враз усе стихло. стогін лісу подався далі й далі від грози. у високості сухо шелеснуло. синьо спалахнула річка. і ліс осяявся синьо. то хмара, чорна і низька, пустила із себе першу стрілу-блискавицю. у надрах хмари зарокотало, спершу неголосно й нестрашно, а далі голосніше й потужніше. і раптом ліс охнув від жаху — так по ньому вдарило згори. аж тоді прокинувся в своєму дуплі сич-громовик. прокинувся, заворушив крильми, видряпався з дупла і пішов по гілці сухого береста вгору та вгору, сонно поводячи сюди-туди головою. дощ мив йому маленькі гострі вушка, спинку та крила і лоскотав клинчик хвоста. краплі води котилися по кривому дзьобові і скапували вниз. сич повів очима в один бік, у другий — ніде ані пташини, ані дрібної миші! — й подумав спогорда й похмуро: " жевжики! " блискавиці пролітали йому над самісінькою головою, громами котилися по його спині й розбивались об неї на знову вродився вітер, похитнув сича на кінчику гілки, і сич зареготав з "хохо-хо-хо-о-о-о! " а кігті ще глибше увігналися в дерево. вітер ще раз спробував похитнути птаха, але не похитнув і подався далі. а сич дивився у спину вітрові та синьо-чорній хмарі й йому ще й ще хотілося громів і блискавиць, що жили у хмарі, йому ще й ще хотілося дощової купелі. але тут визирнуло молоденьке сонечко і сказало сичеві: "годі! зась! " він перестав реготати і, відчувши в очах різь, заплющився. він так і до дупла пішов по гілці — заплющений. перед дуплом, на порозі своєї хижі, сич струснув із себе краплі дощу і повільно, вайлувато побрався на постіль з пір'я та сухого листя.
