Українська природа прекрасна та різноманітна. Завдяки географічному розташуванню в ній є прекрасні ліси та чудові степові райони. Карпати і Крим – це українські гори та полонини. Багата наша країна і на водні ресурси. Два моря омивають її береги. А скільки озер та річок, джерел та водойм! Кожен куточок є унікальним та неповторним. Плодючі ґрунти та помірний клімат створюють сприятливі умови для зростання різноманітних дерев та рослин. Велика кількість тварин та птахів розповсюджена на території України.
На жаль, вся ця краса поступово зникає. Стрімкий розвиток сільського господарства та промисловості, будівництво міст та доріг, регулювання течій річок та осушення боліт - усе це впливає на екологічну рівновагу. Вирубка лісів та забруднення водойм, хімічні добрива та сміття вбивають нашу природу. Деякі види рослин та тварин безповоротно зникли, а інші знаходяться на межі вимирання. Тому, для збереження природного розмаїття , почалось створення заповідників та національних парків. На сьогодні в Україні їх 12. Вони розташовані майже по всій території нашої держави. Всі заповідники представляють унікальні зразки чистої української природи.
Мені довелося відвідати заповідник “Хомутовський степ”. Він знаходиться на сході нашої країни. Мене вразили чудові степові ландшафти. Це трапилося навесні, тому вся земля навколо була вкрита духмяним килимом свіжої зеленої трави. Квіти вражали своїм розмаїттям та барвами. Навкруги літали метелики, а в траві бігали полохливі ящірки. Також у заповіднику проживає велика кількість птахів та тварин. Проте більшість з них ховалися, почувши людей. Для мене це була прогулянка в інший світ - світ недоторканої краси.
У душ красивих і красива мова, убогість мови - це убогість духу
Мова, культура, традиції - це найголовніше, що є у народа. Як казав видатний письменник 0. Купрін, "Мова — це історія народу. Це шлях цивілізації й культури." Тому, коли мова занепадає, занепадає і народ. Коли народ не поважає мову, засмічує її, нехтує нею, нічим хорошим це для народу не закінчиться. "Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі", - писав Д. Сухомлинський, і він цілком правий.
Людина, мова якої бідна та невиразна, не може бути духовно багатою, бо саме у мові відображається багатство духу. Тому треба вивчати рідну мову, розвиватися, збагачувати свій словниковий запас. Також треба боротися з суржиком, який не є мовою. Суржик - це дві спотворені мови, це, якщо можна так сказати, ен двомовність, а "недодвомовність".Бути двомовним - це добре, але розмовляти на суржику - погано. Треба вивчати мову, поважати, плекати її. Бо, як писав К. Д Ушинський, "Коли зникає народна мова - народу нема більше!"
На жаль, вся ця краса поступово зникає. Стрімкий розвиток сільського господарства та промисловості, будівництво міст та доріг, регулювання течій річок та осушення боліт - усе це впливає на екологічну рівновагу. Вирубка лісів та забруднення водойм, хімічні добрива та сміття вбивають нашу природу. Деякі види рослин та тварин безповоротно зникли, а інші знаходяться на межі вимирання. Тому, для збереження природного розмаїття , почалось створення заповідників та національних парків. На сьогодні в Україні їх 12. Вони розташовані майже по всій території нашої держави. Всі заповідники представляють унікальні зразки чистої української природи.
Мені довелося відвідати заповідник “Хомутовський степ”. Він знаходиться на сході нашої країни. Мене вразили чудові степові ландшафти. Це трапилося навесні, тому вся земля навколо була вкрита духмяним килимом свіжої зеленої трави. Квіти вражали своїм розмаїттям та барвами. Навкруги літали метелики, а в траві бігали полохливі ящірки. Також у заповіднику проживає велика кількість птахів та тварин. Проте більшість з них ховалися, почувши людей. Для мене це була прогулянка в інший світ - світ недоторканої краси.
Мова, культура, традиції - це найголовніше, що є у народа. Як казав видатний письменник 0. Купрін, "Мова — це історія народу. Це шлях цивілізації й культури." Тому, коли мова занепадає, занепадає і народ. Коли народ не поважає мову, засмічує її, нехтує нею, нічим хорошим це для народу не закінчиться. "Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі", - писав Д. Сухомлинський, і він цілком правий.
Людина, мова якої бідна та невиразна, не може бути духовно багатою, бо саме у мові відображається багатство духу. Тому треба вивчати рідну мову, розвиватися, збагачувати свій словниковий запас. Також треба боротися з суржиком, який не є мовою. Суржик - це дві спотворені мови, це, якщо можна так сказати, ен двомовність, а "недодвомовність".Бути двомовним - це добре, але розмовляти на суржику - погано. Треба вивчати мову, поважати, плекати її. Бо, як писав К. Д Ушинський, "Коли зникає народна мова - народу нема більше!"