Мета: - домогтися засвоєння учнями правил правопису НЕ з дієприкметниками; - сформувати уміння правильно писати Не з дієприкметниками; - збагачувати словник школярів дієприкметниками; - вчити дітей орієнтуватися в ситуації спілкування; - формувати уміння будувати діалог розгорнутими, поширеними реченнями, додержуватись правильного інтонування речень; - виховувати культуру спілкування. Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ І. Орг. момент. ІІ. Повідомлення теми уроку. ІІІ. Актуалізація опорних знань. Завдання до учнів: пригадайте, як пишеться НЕ з різними частинами мови.
ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу. 1. Робота з підручником: розгляд таблиці «Написання НЕ з дієприкметниками» (7; стор. 50). 2. Тренувальні вправи. Прочитати, пояснити написання НЕ з дієприкметниками. Увійшов я в сінечки, а сінечки не метені. Увійшов я в світлицю, а світлиця не топлена, діжка хліба не мішана. Лука негребена схожа на дівку нечесану. Де багато господинь, там хата не метена і каша не варена. Не хвалися піччю в нетопленій хаті. Народна творчість. Диктант з коментуванням. Я часто ночами пригадую знов дитинства сполохану казку вам, мамо, за вічну любов і щедру незміряну ласку. Схилялось над ліжком привітне чоло, дрімали натомлені оч вам, мамо, за Ваше тепло і довгі недоспані ночі. Дитинства не жду я із вирію знов, не вернеш і мамину казку Вам, мамо, за вічну любов і всю неоплачену ласку вам, літа, за хліб і сіль, за радість і невиплаканий біль. З творів Д.Луценка. Подані фразеологізми ввести до самостійно складених речень (усно). Якими частинами мови (особливими формами ) є виділені слова? Пояснити написання не.
Ділити шкуру невбитого ведмедя. Йому закон не писаний. Незбагненними шляхами (Незбагненна мудрість). 3. Розвиток зв’язного мовлення. Складання діалогів на задану тему, але для різних ситуацій спілкування. Пояснення вчителя. - Для спілкування, тобто ведення діалогу, важливо встановити контакт зі співрозмовником. Є правила, дотримання яких під час спілкування зближує людей. - Запишемо ці правила. Що б ви додали до них? Правила спілкування 1. Звучання власного імені завжди приємне людині. 2. Посмішка на обличчі – ознака позитивного налаштування співрозмовника. 3. Комплімент, «золоті слова» поліпшують стосунки. 4. Не поспішай говорити, поспішай слухати. 5. Криком дуба не зрубаєш. (З нар. творчості) Практична вправа «Умій слухати співрозмовника» Робота в парах (розподіл учнів – як сидять за партами). 1. Поверніться обличчям один до одного і протягом двох хвилин розповідайте по черзі про дієприкметник усе, що знаєте. 2. Тепер кожен перекаже те, що почув від співрозмовника.(2 хв.) 3. Обговорення: Чого бракувало вам, коли ви говорили? Що для вас було легшим: розповідати, слухати, переказувати? А що важче? 4. Висновки: що ви вже вмієте, чого ще треба вам навчитися? Практикум. Тренувальні вправи у складанні діалогів на тему «Вивчення дієприкметника»: А) Для учнів з низьким рівнем знань: складіть діалог за поданою першою реплікою: - Бабусю, ми учора на уроці української мови розглядали тему «Дієприкметник». Б) Для учнів з середнім рівнем знань: складіть діалог відповідно до мовленнєвої ситуації: спілкування з однолітками на перерві . В) Для учнів з достатнім рівнем знань: доповнити діалог розкриттям мовленнєвої ситуації – спілкування з учителем на додатковому занятті.
V. Закріплення набутих знань. 1. Поясніть правопис не з дієприкметниками: немовлених, неприречену, нерозтрачену, ненароджених, нерозгадану, не чекали, необпалену – звертати увагу на пояснювальні слова. 2. Творче завдання. Напишіть привітання своїм рідним, використовуючи дієприкметники з НЕ.
Стояла рання весна. Дерева потроху прокидались від зимового сну, і простягали віти, як руки, до теплого весняного сонечка. Старий густий ліс край села, що зимою був таким мовчазним і суворим, ожив. Стали пробиватися крізь торішнє опале листя ніжні зелені паростки перших весняних квітів. Щиро, як діти, раділи і весело співали пташки. Ясне блакитне небо вабило свіжістю і чистотою.Неподалік старезного лісу вниз збігала невеличка річечка, яка влітку пересихала, і її можна було перейти убрід. Але вона ставала досить повноводною навесні, коли в неї стікали талі води; тоді жінки та дівчата, що зазвичай ходили туди прати полотно, остерігалися йти далі спільної кладки. Кругом, на схилах пагорбів, та збігаючи вниз до ярів, біліли чепурненькі хатки в оточенні садів і чорних розораних полів. На одній із хат, що стояла найближче до річки, було лелече гніздо. На тлі чистого неба різко вимальовувалась ніби купа абияк накиданого гілляччя на даху. Туди поки не оселилися її перелітні мешканці, бо весна ще не повністю вступила в силу. Це була маленька, ледь похилена хатинка під солом’яною стріхою, де-не-де поцяткованою зеленими острівцями моху. На призьбі, яку весняне сонце вже встигло просушити, сидів старий дід, спершись на кривувату палицю, й задоволено посміхався теплу.- Дідусю, а коли прилетять лелеки? – білоголове, босоноге спритне хлоп’я, тільки-но забігши по споришу на подвір’я, подивилося на старого з цікавістю в оченятах.- Коли потепліє більше, онучку. Тоді й прилетять.І обидва очікувально зиркнули на синє небо, яке мовби дихало весняною прохолодою.- Васильку, а йди-но обідати! – це мати, прочинивши двері хати, гукнула малого.– І дідуся клич!Старий та малий, з неохотою відірвавшись від своїх думок, пішли в хату. ІІ. Літнє сонце пряжило немилосердно. Пісня жайвірка губилася в небі, то наближаючись, то відступаючи. Жито пахло хлібом, і тихо погойдувалось в такт пісні, що лилася згори. Батько першим зупинився, витираючи рукавом піт.- Досить, сину, спочинемо трохи. Он яку гінку пройшли. Буде матері роботи.Чоловік поклав косу під деревом, сів, напився води, випростав втомлені ноги. Чорні очі його суворо дивилися з-під густих брів. Міцно стиснуті губи видавали в ньому тверду волю.- Василю, та кидай косити, годі вже! Йди-но перепочинь, сину.Парубок знехотя розігнувся. Хоч і відчував зараз якусь слабкість в натруджених руках, міг би працювати ще. Підійшовши в холодок, витер косу жмутком трави, поклав косу поруч з батьковою і ліг, підклавши руки під голову. Це був стрункий гарний хлопець, з ясними блакитними очима.Аж тут тінь упала на нього. Це матір, що дов‘язала останній сніп, теж прийшла спочити.- Ген ви куди забралися, козаки. Я за вами й не вженуся. Гляньте, скільки вже пройшли. Ось спочинемо та й додому поберемось.Мати заклопотано подивилася на небо.- Оно і сонечко вже до заходу котиться…Василь схопився, подав матері води. Вона вдячно глянула на сина. Який же він у неї хороший!Вечірнє сонце сідало за горою. Втрьох вони неквапом брели польовою дорогою, що стрічкою вилася між житом. У ньому перекликались перепілки, і де-не-де синіли волошки.
ІІІ. …Німа, скорботна тиша стояла в хаті. Батько сидів біля столу, схиливши голову на руки. Мати застигла коло печі, і розширеними від жаху очима дивилась на сина. Василь, що сидів на лаві, був дуже засмучений. Тільки його мала сестричка, дівча років п'яти, нічого не розуміла й здивовано глипала на дорослих, готова ось-ось заплакати.- У рекрути… - вкотре вже, глухо вимовила мати. Видно було, що вона ледь стримується, щоб не вибухнути плачем. – Мого єдиного синочка, мою кровиночку, мою опору і підтримку, у рекрути?! Ні, не буде цього! Не буде! – і рясні сльози нарешті хлинули з її очей солоними хвилями. - - Значить, так треба, мати. Так треба. – низький голос батька нібито заспокоїв матір; вона підійшла до сина, сіла, сховавши голову йому на грудях, і лише тихенько хлипала.- То коли вирушаєш? – звернувся до сина батько.- Післязавтра.Батько важко зітхнув. Їх єдиний син, надія на старість, іде від них. Можливо, вони його вже не побачать…- Ну що ж, сину. Так треба.Василь відчував, що батько думає зовсім не так, і бачив, як їм важко відпускати його. Та він і сам не хотів іти, але що ж. Так треба. Сльози навернулися йому на очі, але він швидко їх приховав. Сестричка, побачивши, що мати плаче, зовсім розгубилася. Її сині оченята, глибокі, як дві кринички, потроху наповнювалися слізьми.
- сформувати уміння правильно писати Не з дієприкметниками;
- збагачувати словник школярів дієприкметниками;
- вчити дітей орієнтуватися в ситуації спілкування;
- формувати уміння будувати діалог розгорнутими, поширеними реченнями, додержуватись правильного інтонування речень;
- виховувати культуру спілкування.
Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ
І. Орг. момент.
ІІ. Повідомлення теми уроку.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Завдання до учнів: пригадайте, як пишеться НЕ з різними частинами мови.
ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
1. Робота з підручником: розгляд таблиці «Написання НЕ з дієприкметниками» (7; стор. 50).
2. Тренувальні вправи.
Прочитати, пояснити написання НЕ з дієприкметниками.
Увійшов я в сінечки, а сінечки не метені. Увійшов я в світлицю, а світлиця не топлена, діжка хліба не мішана. Лука негребена схожа на дівку нечесану. Де багато господинь, там хата не метена і каша не варена. Не хвалися піччю в нетопленій хаті.
Народна творчість.
Диктант з коментуванням.
Я часто ночами пригадую знов дитинства сполохану казку вам, мамо, за вічну любов і щедру незміряну ласку. Схилялось над ліжком привітне чоло, дрімали натомлені оч вам, мамо, за Ваше тепло і довгі недоспані ночі. Дитинства не жду я із вирію знов, не вернеш і мамину казку Вам, мамо, за вічну любов і всю неоплачену ласку вам, літа, за хліб і сіль, за радість і невиплаканий біль.
З творів Д.Луценка.
Подані фразеологізми ввести до самостійно складених речень (усно). Якими частинами мови (особливими формами ) є виділені слова? Пояснити написання не.
Ділити шкуру невбитого ведмедя. Йому закон не писаний. Незбагненними шляхами (Незбагненна мудрість).
3. Розвиток зв’язного мовлення. Складання діалогів на задану тему, але для різних ситуацій спілкування.
Пояснення вчителя.
- Для спілкування, тобто ведення діалогу, важливо встановити контакт зі співрозмовником. Є правила, дотримання яких під час спілкування зближує людей.
- Запишемо ці правила. Що б ви додали до них?
Правила спілкування
1. Звучання власного імені завжди приємне людині.
2. Посмішка на обличчі – ознака позитивного налаштування співрозмовника.
3. Комплімент, «золоті слова» поліпшують стосунки.
4. Не поспішай говорити, поспішай слухати.
5. Криком дуба не зрубаєш. (З нар. творчості)
Практична вправа «Умій слухати співрозмовника»
Робота в парах (розподіл учнів – як сидять за партами).
1. Поверніться обличчям один до одного і протягом двох хвилин розповідайте по черзі про дієприкметник усе, що знаєте.
2. Тепер кожен перекаже те, що почув від співрозмовника.(2 хв.)
3. Обговорення: Чого бракувало вам, коли ви говорили? Що для вас було легшим: розповідати, слухати, переказувати? А що важче?
4. Висновки: що ви вже вмієте, чого ще треба вам навчитися?
Практикум. Тренувальні вправи у складанні діалогів на тему «Вивчення дієприкметника»:
А) Для учнів з низьким рівнем знань: складіть діалог за поданою першою реплікою:
- Бабусю, ми учора на уроці української мови розглядали тему «Дієприкметник».
Б) Для учнів з середнім рівнем знань: складіть діалог відповідно до мовленнєвої ситуації: спілкування з однолітками на перерві .
В) Для учнів з достатнім рівнем знань: доповнити діалог розкриттям мовленнєвої ситуації – спілкування з учителем на додатковому занятті.
V. Закріплення набутих знань.
1. Поясніть правопис не з дієприкметниками: немовлених, неприречену, нерозтрачену, ненароджених, нерозгадану, не чекали, необпалену – звертати увагу на пояснювальні слова.
2. Творче завдання. Напишіть привітання своїм рідним, використовуючи дієприкметники з НЕ.
На одній із хат, що стояла найближче до річки, було лелече гніздо. На тлі чистого неба різко вимальовувалась ніби купа абияк накиданого гілляччя на даху. Туди поки не оселилися її перелітні мешканці, бо весна ще не повністю вступила в силу. Це була маленька, ледь похилена хатинка під солом’яною стріхою, де-не-де поцяткованою зеленими острівцями моху. На призьбі, яку весняне сонце вже встигло просушити, сидів старий дід, спершись на кривувату палицю, й задоволено посміхався теплу.- Дідусю, а коли прилетять лелеки? – білоголове, босоноге спритне хлоп’я, тільки-но забігши по споришу на подвір’я, подивилося на старого з цікавістю в оченятах.- Коли потепліє більше, онучку. Тоді й прилетять.І обидва очікувально зиркнули на синє небо, яке мовби дихало весняною прохолодою.- Васильку, а йди-но обідати! – це мати, прочинивши двері хати, гукнула малого.– І дідуся клич!Старий та малий, з неохотою відірвавшись від своїх думок, пішли в хату.
ІІ.
Літнє сонце пряжило немилосердно. Пісня жайвірка губилася в небі, то наближаючись, то відступаючи. Жито пахло хлібом, і тихо погойдувалось в такт пісні, що лилася згори. Батько першим зупинився, витираючи рукавом піт.- Досить, сину, спочинемо трохи. Он яку гінку пройшли. Буде матері роботи.Чоловік поклав косу під деревом, сів, напився води, випростав втомлені ноги. Чорні очі його суворо дивилися з-під густих брів. Міцно стиснуті губи видавали в ньому тверду волю.- Василю, та кидай косити, годі вже! Йди-но перепочинь, сину.Парубок знехотя розігнувся. Хоч і відчував зараз якусь слабкість в натруджених руках, міг би працювати ще. Підійшовши в холодок, витер косу жмутком трави, поклав косу поруч з батьковою і ліг, підклавши руки під голову. Це був стрункий гарний хлопець, з ясними блакитними очима.Аж тут тінь упала на нього. Це матір, що дов‘язала останній сніп, теж прийшла спочити.- Ген ви куди забралися, козаки. Я за вами й не вженуся. Гляньте, скільки вже пройшли. Ось спочинемо та й додому поберемось.Мати заклопотано подивилася на небо.- Оно і сонечко вже до заходу котиться…Василь схопився, подав матері води. Вона вдячно глянула на сина. Який же він у неї хороший!Вечірнє сонце сідало за горою. Втрьох вони неквапом брели польовою дорогою, що стрічкою вилася між житом. У ньому перекликались перепілки, і де-не-де синіли волошки.
ІІІ.
…Німа, скорботна тиша стояла в хаті. Батько сидів біля столу, схиливши голову на руки. Мати застигла коло печі, і розширеними від жаху очима дивилась на сина. Василь, що сидів на лаві, був дуже засмучений. Тільки його мала сестричка, дівча років п'яти, нічого не розуміла й здивовано глипала на дорослих, готова ось-ось заплакати.- У рекрути… - вкотре вже, глухо вимовила мати. Видно було, що вона ледь стримується, щоб не вибухнути плачем. – Мого єдиного синочка, мою кровиночку, мою опору і підтримку, у рекрути?! Ні, не буде цього! Не буде! – і рясні сльози нарешті хлинули з її очей солоними хвилями. - - Значить, так треба, мати. Так треба. – низький голос батька нібито заспокоїв матір; вона підійшла до сина, сіла, сховавши голову йому на грудях, і лише тихенько хлипала.- То коли вирушаєш? – звернувся до сина батько.- Післязавтра.Батько важко зітхнув. Їх єдиний син, надія на старість, іде від них. Можливо, вони його вже не побачать…- Ну що ж, сину. Так треба.Василь відчував, що батько думає зовсім не так, і бачив, як їм важко відпускати його. Та він і сам не хотів іти, але що ж. Так треба. Сльози навернулися йому на очі, але він швидко їх приховав. Сестричка, побачивши, що мати плаче, зовсім розгубилася. Її сині оченята, глибокі, як дві кринички, потроху наповнювалися слізьми.