Написати до переказу творче завдання .мистецтво спілкування
як відомо, взаємини між людьми можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншими жестами, але зазвичай це привітання, а далі йде вже весела розмова чи поважна бесіда. якщо художники мислять образами, музиканти – звуками, вчені – почуттями, то всі разом (а з ними і людство в цілому) послуговуються мовою слів як основним засобом виявлення думок. звісно, навчитися думати неможливо, якщо не вміти говорити, і навпаки. що ж потрібно, щоб оволодіти вмінням говорити? напевно, замало знати мову, треба ще й свідомо розмовляти. здавна людство намагається опанувати мистецтво спілкування. на основі багатовікового досвіду виробилися основні правила бесіди, а кожне нове покоління вносить свої особливості. ще стародавній філософ епіктет зазначив, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. він також наполягав на тому, що краще слухати, ніж говорити. чому? тому що бог дав людині один язик і пару вух.
відомим на русі є «повчання до дітей князя володимира мономаха» (початок xii століття), де дітям князів та дружинників при веденні бесіди рекомендувалося мовчати в присутності старших, слухати мудрих, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою і небагато сміятися…
у xvii столітті у франції видано книгу, що згодом стала відомою по всій західній європі під назвою «мистецтво галантних бесід», «як стати людиною з добрими манерами». дотримуючись приписів таких видань, багато поколінь оволоділи вміннями вести світську бесіду на вільні теми: про погоду, лови, перегони тощо.
простий б стати найцікавішим співрозмовником пропонує дейл карнегі: по-перше, для цього треба бути уважним слухачем від початку до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо набагато більше їх цікавлять власні проблеми, ніж ваші; по-друге, треба зрозуміти погляди співрозмовника. а якщо людина хоче дізнатись, як змусити людей уникати її, сміятися з неї поза очі або навіть зневажати її, то не треба ніколи нікого довго вислуховувати, а слід безперестанку говорити про себе самого. коли з’являється певна думка в той момент, коли розмовляє співрозмовник, не варто чекати, поки він закінчить, задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту ! відразу ж треба перебити його на середині фрази! підсумовуючи, карнегі запевняє, що такі люди є нудними і невихованими, самозакоханими та самовпевненими, вони не стануть добрими співрозмовниками, бо не вміють слухати.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
План до оповідання В СТЕПУ
1. Відчуття безпорадності в солдатському строю:
а) протест проти насильства та фізичного виснажування;
б) муштра та навчання;
в) приреченість;
г) кожен день – точне повторення попереднього.
2. Піша прогулянка:
а) повз чепурні будинки та жалюгідні людські житла;
б) довгий шлях уздовж річки;
в) неосяжний степ;
г) відчуття самотності.
3. Мука бути позбавленим змоги творити:
а) розпач;
б) душа, сповнена рішучості.
4. Перший невільницький вірш на березі тихої Орі.