Справжня осінь. Тихий осінній день дивує чарівним багаттям природи. Поступово, навшпиньки підкрадається східний вітер, щоб востаннє обійняти золоте, зів яле листя. Збільшивши міць, вітер розхитує дерева, схиляються до землі тоненькі гілки, немов би хочуть ухопитися за землю. Наш знайомий вітерець стихає. Знову є можливість тихо помилуватися відблисками сонця крізь рожеве листячко. Але не надовго. Осінній вітер грайливий сьогодні, він знову зриває листя, яке покружлявши в повітрі злітає додолу. Ось вона справжня осінь.
У 1898 році, за шість років до смерті, Антон Павлович Чехов опублікував оповідання «Іонич», який викликав неоднозначну реакцію критиків. Втім, навіть неприхильні читачі визнали, що робота увійде в список кращих творів автора, - і мали рацію. Так, критик А. С. Глінка в 1903 році написав: «У чеховської галереї несвідомо байдужих людей, прімірённих з життям і глухих до голосу ідеалу, Іонич гідно займає чільне і почесне місце». Дмитра Старцева відразу ж записали в число «обивателів», тобто людей, які не мають високої мети в житті і живуть «за звичкою».
Справжня осінь.
Тихий осінній день дивує чарівним багаттям природи. Поступово, навшпиньки підкрадається східний вітер, щоб востаннє обійняти золоте, зів яле листя. Збільшивши міць, вітер розхитує дерева, схиляються до землі тоненькі гілки, немов би хочуть ухопитися за землю. Наш знайомий вітерець стихає. Знову є можливість тихо помилуватися відблисками сонця крізь рожеве листячко. Але не надовго. Осінній вітер грайливий сьогодні, він знову зриває листя, яке покружлявши в повітрі злітає додолу. Ось вона справжня осінь.
У 1898 році, за шість років до смерті, Антон Павлович Чехов опублікував оповідання «Іонич», який викликав неоднозначну реакцію критиків. Втім, навіть неприхильні читачі визнали, що робота увійде в список кращих творів автора, - і мали рацію. Так, критик А. С. Глінка в 1903 році написав: «У чеховської галереї несвідомо байдужих людей, прімірённих з життям і глухих до голосу ідеалу, Іонич гідно займає чільне і почесне місце». Дмитра Старцева відразу ж записали в число «обивателів», тобто людей, які не мають високої мети в житті і живуть «за звичкою».