Зима-чудова пора року. неймовірно загадкова та дивовижна. холод, білі, засніжені вулиці- усе це у нас асоціюватися з зимою. особисто я вважаю, що взимку найгарніша природа. так, звісно, листя з дерев опадає, квіти ховаються під теплою ковдрою снігу, проте як гарно вічно-зелені гілки ялинок прикрашають білі пухнасті сніжинки. найбільш мене дивують візерунки на вікнах, які малює мороз,вона заміняюють нам ті, справжні квіти, що ховаються від холоду. проте не завжди зима морозна чи багата на сніг. останніми роками взимку рідко лютують хуртовини. ця пора року стає все більш схожою на весну чи, можливо, осінь: йдуть дощі, на вулиці плюсова температура. сніжить так рідко, що ми радіомовлення маленькому морозцю чи декільком сніжинкам. отож, зима буває різною: теплою і холодною, по-справжньому сніжною і дощовою.
Матусина пісня є нас від народження й впродовж усього життя. маленькими ми слухаємо «люлі, люлі, прилетіли гулі», «ходить сон коло вікон». ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «ходить гарбуз по городу». особливо подобається «гей, у лузі червона калина». це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні. це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. я із задоволенням слухаю т. петриненка, с. вакарчука, о. пономарьова. та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
