Написати переказ як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення - поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. у багатому мовному арсеналі виробилась і закріпилася ціла система словесних вітань: "доброго ранку", "доброго здоров'я**, "добридень", "доброго вечора у вашій хаті", "бувайте здорові" тощо.хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завше були обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не увесь арсенал. зранку, в обід чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. це ж стосується і кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності. скажімо, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: "здоровенькі будьте*' чи "доброго вам здоров'я*' тощо.на окрему розмову заслуговують і родинні звертання. традиційно в україні діти називали своїх батьків на "ви". така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. ввічливість, уважність і чемність - основна вимога мовного етикету. від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово "дякую". чи часто користуємося ми ним, особливо в магазинах? цілий день стоїть за прилавком продавець. беручи покупку, ми нерідко забуваємо сказати однесли не слово. а може, воно б зняло в людини втому, підняло настрій.вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань-звернень, повсякденного спілкування - не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. це наш б життя (в. скуратівськиії) .
3. У статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови.
4. Погодою у нас на сінокосі, казали, щось років з півтораста завідувала ворона
. 5. На щастя, дитина скоро заспокоїлась і затихла .
6. Повертатися додому нам, по-перше, пізно, а по-друге, небезпечно
7. Дядько Роман, певна річ, тільки вдавав, що нікого не помітив.
8. Безперечно, вам тут усе незнайоме, дивне
Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.
Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.
Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко. Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.
Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Але пам*ятаймо: Золота вистачить на всіх, але любов дістанеться лише найсміливішим!