Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).
Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.
Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або. Складені спол. - це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.
За вживанням спол. поділяються на:
одиничні: і, а, але;
повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;
парні; як-так, хоч-але, якщо-то.
За синтаксичною функцією розрізняють спол. сурядності і підрядності.
протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;
розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то..., не-то, чи...чи, або...або.
Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх до до головного речення приєднуються підрядні члени.
Спол. підрядності за значенням поділяють на кілька груп:
причинові: бо, тому що, тим що, у зв'язку з тим що;
мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб;
часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро, з того часу як, після того як;
порівняльний: мов, немов, мовби, наче, як, ніби, нібито, що;
умовні: як, якщо, коли б, раз;
допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що;
наслідку: так що.
Правопис сполучників
Сполучники, як би вони не утворені, пишуться разом: адже, отже, отож, ніби, начеб, мовби, мовбито, начебто, тобто, абощо, тощо, якщо, притому, притім, причому, проте, зате, затим.
Ч-на спол. може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, але ж, бо ж, хоч би, все ж. Окремо пишуться: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб. У кілька спол. перші дві ч-ни пишуться разом: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками пишуться через дефіс: атож-бо, тільки-но, якби-то.
Відгук
Вигук - ч-на мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини.
Розрізняють три групи вигуків:
вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив: о, оо, ох, ай, ех, тьху, овва. Ох, і щука ж була!
Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.
Вигуки, що виражають етикет - вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день, дай боже, працюйте, хай йому грець, боже на здоров'я.
Прийменником називається службова ч-на мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення іменників і які служать для зв'язку цих відмінкових форм з іншими словами в реченні: Ходить ніч по саду місячними кроками.
Самостійно як члени речення прийменники не виступають.
За походженням прийменники поділяються на первинні (прості) і вторинні (похідні).
До первинних належать прийменники в, на, до, від(од), у(в), при, з, о, за, над, через. Походження цих прийменників встановити важко.
Вторинні прийменники утворилися пізніше. До них належать прийменники типу навколо, зразу, вздовж, поперек.
Вторинні прийменники поділяються на відіменні і прислівникові.
Відіменні: внаслідок, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом та ін.
Прислівникові: близько, всупереч, вздовж, вслід, замість, крім, мимо, навскіс, позад та ін.
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.
До простих прийменників належать усі первинні, деякі вторинні: край, кінець, коло, протягом, шляхом, перед.
Складними називаються прийменники, що утворилися поєднанням двох або кількох простих прийменників: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, попід, посеред, задля , заради.
Складені прийменники утворюються:
а) з одного або двох прийменників та іменників: під час, з метою, в напрямку, на випадок, за винятком;
б) з прийменника і прислівника: поруч з, незалежно від, слідом за, одночасно з;
в) з прийменник та дієслівних форм: незважаючи на, зважаючи на.
Кожна людина хоче мати хорошого друга. Яким повинен бути друг? Справжній друг – це добрий, вірний, чесний людина, що йде на до в скрутну хвилину, вміє виручити з біди … Нелегко знайти володаря таких достоїнств, адже кожен з нас має право на помилку. Напевно, кращий друг володіє тими якостями, які мають першорядне значення для даної конкретної людини. У одному ми цінуємо не окремі риси характеру, а приймаємо його в цілому як особистість, зі своїми звичками, манерою поведінки, промовою. Складно відповісти на запитання: «Яким повинен бути друг?» Іноді справжнім другом стає той , хто пережив разом з тобою виникли неприємності, допоміг подолати невдачі. Такій людині ти віриш, як собі. Друг ніколи не кине в біді. Він – близький, дорогий чоловік, з ним сміливо йдеш по життю. Саме поєднання слів «кращий друг» викликає почуття спокою, затишку. Зі справжнім товаришем легко вести розмову, не думаючи про те, що він буде переданий комусь в спотвореному вигляді, такій людині можна сміливо довірити свої таємниці. Кожен сам для себе вибирає, яким повинен бути один. Люди весь час мріють мати відкритого, безкорисливу людину поруч з собою. Згадайте, як багато прислів’їв складено в народі про справжню дружбу: «Друг пізнається в біді», «Кращий друг не замінить нових двох», «Сто друзів краще ста рублів». У нашому житті гроші не замінять одного. Хоча і сто справжніх друзів мати – це утопія. Найчастіше справжній друг буває один, іноді – два, рідше – три. Адже далеко не з кожним поділишся якої конфіденційної інформацією, обговориш якусь особисту, іноді інтимну ситуацію. Практично з дитинства кожен замислюється про те, хто такий кращий друг. Твір на цю тему часто пропонують написати в школі. Іноді і в більш зрілому віці не буде зайвим задуматися про те, а чи є у вас найкращий друг? Буває, що нас оточує маса знайомих, приятелів, товаришів, а от справжнього друга немає. Можливо, це пов’язано з особливостями характеру, або поруч просто відсутня людина, для якої ми не можемо стати «вірним плечем», або ж ми просто не вміємо зберігати секрети? Найчастіше саме такі «гідності» заважають дружити. Потрібно пам’ятати, що справжній друг – це не тільки людина для тебе, але і ти для нього. Справжня дружба – процес двосторонній. Обидва товариша, йдучи по життю, не образять, не обдурять, не залишаться байдужими при виникненні невдач. Вони поділять між собою і радість, і жаль, підставлять своє плече у щасливі та неприємні хвилини. Те, яким повинен бути один, залежить від нас самих. Адже для справжнього товариша можливо і пожертвувати чимось, і віддати пріоритет вирішення його проблем на шкоду собі коханому. Успіхи одного викликають не заздрість, а захват; а його невдач засмучуєшся так само, як і своїм. Дружбу потрібно цінувати, дорожити нею, адже найчастіше найменші розбіжності можуть призвести до розриву відносин, про який згодом будуть шкодувати обидві сторони. Справжній друг – це цінність, якою не варто розкидатися, справжні друзі – ті, хто знають: треба завжди пам’ятати одне про одного.
План.
1. Сполучник.
2. Правопис сполучників.
3. Вигук.
4. Прийменник.
5. Правопис прийменників.
6. Правопис часток.
Сполучник
Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).
Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.
Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або. Складені спол. - це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.
За вживанням спол. поділяються на:
одиничні: і, а, але;
повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;
парні; як-так, хоч-але, якщо-то.
За синтаксичною функцією розрізняють спол. сурядності і підрядності.
Спол. сурядності поєднують синтаксично рівноправні елементи.
Спол. сур. поділяються на:
єднальні: і (й, та), також;
протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;
розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то..., не-то, чи...чи, або...або.
Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх до до головного речення приєднуються підрядні члени.
Спол. підрядності за значенням поділяють на кілька груп:
причинові: бо, тому що, тим що, у зв'язку з тим що;
мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб;
часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро, з того часу як, після того як;
порівняльний: мов, немов, мовби, наче, як, ніби, нібито, що;
умовні: як, якщо, коли б, раз;
допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що;
наслідку: так що.
Правопис сполучників
Сполучники, як би вони не утворені, пишуться разом: адже, отже, отож, ніби, начеб, мовби, мовбито, начебто, тобто, абощо, тощо, якщо, притому, притім, причому, проте, зате, затим.
Ч-на спол. може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, але ж, бо ж, хоч би, все ж. Окремо пишуться: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб. У кілька спол. перші дві ч-ни пишуться разом: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками пишуться через дефіс: атож-бо, тільки-но, якби-то.
Відгук
Вигук - ч-на мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини.
Розрізняють три групи вигуків:
вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив: о, оо, ох, ай, ех, тьху, овва. Ох, і щука ж була!
Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.
Вигуки, що виражають етикет - вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день, дай боже, працюйте, хай йому грець, боже на здоров'я.
Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, кап-кап, тьох-тьох.
Прийменник
Прийменником називається службова ч-на мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення іменників і які служать для зв'язку цих відмінкових форм з іншими словами в реченні: Ходить ніч по саду місячними кроками.
Самостійно як члени речення прийменники не виступають.
За походженням прийменники поділяються на первинні (прості) і вторинні (похідні).
До первинних належать прийменники в, на, до, від(од), у(в), при, з, о, за, над, через. Походження цих прийменників встановити важко.
Вторинні прийменники утворилися пізніше. До них належать прийменники типу навколо, зразу, вздовж, поперек.
Вторинні прийменники поділяються на відіменні і прислівникові.
Відіменні: внаслідок, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом та ін.
Прислівникові: близько, всупереч, вздовж, вслід, замість, крім, мимо, навскіс, позад та ін.
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.
До простих прийменників належать усі первинні, деякі вторинні: край, кінець, коло, протягом, шляхом, перед.
Складними називаються прийменники, що утворилися поєднанням двох або кількох простих прийменників: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, попід, посеред, задля , заради.
Складені прийменники утворюються:
а) з одного або двох прийменників та іменників: під час, з метою, в напрямку, на випадок, за винятком;
б) з прийменника і прислівника: поруч з, незалежно від, слідом за, одночасно з;
в) з прийменник та дієслівних форм: незважаючи на, зважаючи на.
ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ.
Складні прийменники пишуться разом: понад, попід, поза, поміж, попри, посеред, услід, наприкінці, внаслідок.
Складні прийменники з першою частиною з(із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-серед, з-посеред, з-поміж.