Самопоселенці Чорнобиля – люди, які живуть в парадоксі, є його вираженням. Вони повернулися до рідних осель, на які не мають права
Навіть за 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС територія навколо залишків бунтівного реактору лишається загадкою, яка вабить, відлякує і породжує міфи та чутки. З одного боку, це земля, на якій наче як завмерло людське життя, територія смерті з пустими очницями вікон і розкиданими фотографіями на прогнилих підлогах. З іншого, життя у Зоні якраз вирує. Катастрофа 1986 року дала природі шанс показати, на що вона здатна без людини. І та показала: за три десятиліття колишні доглянуті села перетворилися на ліси, де володарюють птахи і звірі.
Втім, не згасло і людське життя: у Зоні відчуження постійно перебуває кілька тисяч робітників, які обслуговують об'єкти ЧАЕС та житлового Чорнобиля, а серед закинутих сіл де-не-де зустрічаються доглянуті, обжиті оселі. Там живуть самосели – люди, які повернулися доживати вік на рідну землю, бо кращої за неї не існує.
За офіційною статистикою, кількість самоселів невпинно зменшується. В 1987 році були на відселених землях було понад 1200 "повертанців". В 1992-му – близько 1000. В 2001-му – 487. В 2007-му – 314.
Тепер їх ще менше. Наприклад, в Іванківському районі – а це найбільша частина Зони – їх сьогодні 142, хоча в 2013-му було 187. Причому найбільший спад стався саме минулого року, одразу на 21 людину. Причина зменшення числа самоселів проста: це – старі люди (є 1919 року народження), які уходять в силу свого віку. Декого вивозять діти – в Зону вони повертаються вже після смерті.
І хоча офіційно їх на цих землях не має бути, вони є, і їм допомагають. В Зоні існує група з роботи з само поселенцями, яка опікується їхніми проблемами: стежать за роботою автолавки (продукти – ті ж самі, що в звичайному магазині: хліб, молоко, ковбаси, крупи, печиво тощо), привозять дрова на зиму, вивозять само селів на медобстеження до спеціалізованої лікарні у Чорнобилі, допомагають у в'їзді до Зони родичів та у похоронах. Цяж група розвозить пенсії – на землях відселення живуть 37 одиноких старих, чия пенсія приходить на чорнобильське відділення "Укрпошти", а не привозиться дітьми.
Всі села, в яких лишається хоч одна людина, електрифіковані. Для зв'язку на місцях є радіостанції "Алтай", але з приходом стільникового зв'язку ця проблема вирішилася автоматично – "мобілки" нині є у кожного.
Самопоселенці Чорнобиля – це люди, які живуть в парадоксі, є його вираженням. Вони повернулися до рідних осель, на які не мають права. Держава заплющує очі на перебування повертанців на "заборонених" територіях. Їхні діти вже не зможуть успадкувати батьківські хати, бо такий закон.
Объяснение:
Самопоселенці Чорнобиля – люди, які живуть в парадоксі, є його вираженням. Вони повернулися до рідних осель, на які не мають права
Навіть за 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС територія навколо залишків бунтівного реактору лишається загадкою, яка вабить, відлякує і породжує міфи та чутки. З одного боку, це земля, на якій наче як завмерло людське життя, територія смерті з пустими очницями вікон і розкиданими фотографіями на прогнилих підлогах. З іншого, життя у Зоні якраз вирує. Катастрофа 1986 року дала природі шанс показати, на що вона здатна без людини. І та показала: за три десятиліття колишні доглянуті села перетворилися на ліси, де володарюють птахи і звірі.
Втім, не згасло і людське життя: у Зоні відчуження постійно перебуває кілька тисяч робітників, які обслуговують об'єкти ЧАЕС та житлового Чорнобиля, а серед закинутих сіл де-не-де зустрічаються доглянуті, обжиті оселі. Там живуть самосели – люди, які повернулися доживати вік на рідну землю, бо кращої за неї не існує.
За офіційною статистикою, кількість самоселів невпинно зменшується. В 1987 році були на відселених землях було понад 1200 "повертанців". В 1992-му – близько 1000. В 2001-му – 487. В 2007-му – 314.
Тепер їх ще менше. Наприклад, в Іванківському районі – а це найбільша частина Зони – їх сьогодні 142, хоча в 2013-му було 187. Причому найбільший спад стався саме минулого року, одразу на 21 людину. Причина зменшення числа самоселів проста: це – старі люди (є 1919 року народження), які уходять в силу свого віку. Декого вивозять діти – в Зону вони повертаються вже після смерті.
І хоча офіційно їх на цих землях не має бути, вони є, і їм допомагають. В Зоні існує група з роботи з само поселенцями, яка опікується їхніми проблемами: стежать за роботою автолавки (продукти – ті ж самі, що в звичайному магазині: хліб, молоко, ковбаси, крупи, печиво тощо), привозять дрова на зиму, вивозять само селів на медобстеження до спеціалізованої лікарні у Чорнобилі, допомагають у в'їзді до Зони родичів та у похоронах. Цяж група розвозить пенсії – на землях відселення живуть 37 одиноких старих, чия пенсія приходить на чорнобильське відділення "Укрпошти", а не привозиться дітьми.
Всі села, в яких лишається хоч одна людина, електрифіковані. Для зв'язку на місцях є радіостанції "Алтай", але з приходом стільникового зв'язку ця проблема вирішилася автоматично – "мобілки" нині є у кожного.
Самопоселенці Чорнобиля – це люди, які живуть в парадоксі, є його вираженням. Вони повернулися до рідних осель, на які не мають права. Держава заплющує очі на перебування повертанців на "заборонених" територіях. Їхні діти вже не зможуть успадкувати батьківські хати, бо такий закон.